Болгарією, Словаччиною й Угорщиною, що експлуатують АЕС радянської конструкції і відчувають ті ж труднощі, що й Україна.
Але найбільш реальним може стати розвиток тих ланок створення паливних збірок для реакторів ВВЕР, для яких в Україні існують об’єктивні передумови: власна урано - видобувна промисловість, запаси якісних цирконієвих руд, металургійний потенціал. Розвиток цих компонентів та їх залучення у виробництво паливних збірок дозволить знизити вартість поставок яд. палива для АЕС та істотно скоротити валютні витрати. Найбільш актуальним з економічної та політичної точок зору є створення власних сховищ ВЯП. Таке сховище введене у дію 2000 року на Запорізькій АЕС.
Необхідно форсувати будівництво аналогічних сховищ на інших АЕС. Це не тільки дозволить щорічно заощаджувати біля 100 млн. доларів США, але й забезпечити енергетичну незалежність України.
3. Капітальне будівництво.
Що стосується капітального будівництва, та його стан в електроенергетичній галузі внаслідок нестачі коштів є критичним. Через нестачу коштів стримуються темпи проведення будівельно-монтажних робіт, закупівлі обладнання та матеріалів, виконання проектних робіт.
Але незважаючи на важкий фінансовий стан, за рахунок власних коштів енергопідприємств споруджувались лінії електропередач, теплові мережі реконструювались теплові станції, тривало будівництво житла та об’єктів соціальної сфери.
Перспективне капітальне будівництво в енергетиці, враховуючи специфіку галузі, має плануватися на довгостроковий період, Сьогодні воно визначається програмами розвитку країни та енергетики, в тому числі Програмою “Україна – 2010” і Національною енергетичною програмою (НЕП) України до 2010 року.
На сьогодні стало очевидним, що прогнози споживання електроенергії, які були покладені в основу діючої НЕП, суттєво завищені і потребують корегування. Відповідні оцінки змін тенденцій електроспоживання на перспективу виконувались вітчизняними та зарубіжними організаціями з застосуванням різних методик та підходів.
Великі розбіжності в оцінках попиту дозволяють розробляти лише орієнтовані плани капіталовкладень в галузь. Однак вони підтверджують те, що встановлені потужності існуючих електростанцій здатні забезпечити потреби країн до 2010 року.
Орієнтовно, розвиток е/е країни планується використати у два етапи:
1.
1999-2003 р.р
2.
2003-2010 р.р
Так, до пріоритетних напрямків розвитку енергетики до 2003 року включені (крім інших, які стосуються ТЕЦ, ТЕС і ГЕС):
·
введення в дію енергоблоків високого ступеня готовності (№2 Хмельницької, №4 Рівненської АЕС);
·
реконструкція та модернізація діючих енергоблоків АЕС з метою підвищення їх надійності і безпечності;
·
створення програми продовження експлуатації енергоблоків з реакторами ВВЕР – 1000 та ВВЕР – 440 на 10-20 років та реалізація її першочергових заходів;
·
створення власного виробництва яд. палива;
·
організація виробництва обладнання для атомно-енергетичного комплексу;
·
створення інфраструктури поводження з радіоактивними відходами та відпрацьованим яд. паливом;
·
збереження обсягів експорту електроенергії;
А також, серед інших, до пріоритетних напрямків з 2004 до 2010 р.р включені:
·
введення в експлуатацію, за умов достатнього фінансування, двох енергоблоків середнього ступеня готовності (№3 та №4 ХАЕС);
·
вибір нового типу реакторів для України та підготовка до перспективного будівництва АЕС;
·
підготовка до зняття з експлуатації енергоблоків з реактором ВВЕР;
Весь комплекс заходів перспективного будівництва на першому етапі, який триватиме до 2005 року, має бути спрямоване на завершення будівництва і реконструкції об’єктів високого та середнього ступенів готовності. До числа цих заходів відноситься завершення будівництва енергоблоків (№2 ХАЕС і №4 РАЕС).
За оцінками фахівців Міненерго, обсяг необхідних капіталовкладень для обумовленого вище розвитку електроенергетики до 2010 року, складає 47 млрд. дол. США, в тому числі на розвиток традиційної енергетики – 35 млрд. дол. США, атомної енергетики і промисловості – 12 млрд. дол. США.
За умови економічної нестабільності держава повинна брати участь в інвестуванні енергетики, як галузі з високою фондоємністю та тривалим інвестиційним циклом. У зв’язку з цим, доцільним є наступний розділ коштів за джерелами фінансування:
·
- для об’єктів традиційної енергетики :
50% - державний бюджет;
20% - власні кошти підприємств
30% - інші джерела;
·
- атомної енергетики та промисловості:
60% - державний бюджет;
40% - власні кошти;
Однак виходячи з економічної ситуації, що склалася, вірогідність одержання коштів з державного бюджету в необхідній кількості є сумнівною. Тому Міненерго працювало над питанням збільшення частки власних та залучених коштів на фінансування розвитку електроенергетики та відповідного скорочення частки держбюджету. Доцільно також розглянути питання щодо накопичення інвестиційних коштів та за рахунок відповідного збільшення тарифів на електричну та теплову енергію.
4.Екологічний стан.
a)
Екологія та АЕС
Екологічний стан об’єктів атомної енергетики характеризується величинами газо-аерозольних викидів та рідких скидів радіоактивних речовин.
Стан радіаційного захисту на АЕС характеризується рівнем опромінення персоналу. Дані по індивідуальних та колективних дозах опромінення є основними показниками рівня оптимізації радіаційного захисту робітників. Середні індивідуальні дози опромінення персоналу АЕС України не перевищують гранично – допустимих рівнів і мають загальну тенденцію до зниження. За показниками доз опромінення такі АЕС, як ЗАЕС, РАЕС, ХАЕС можуть конкурувати з закордонними. Однак Пд.-Українській АЕС слід вжити заходів щодо зниження індивідуальних доз опромінення. Що ж до величини викидів радіоактивних речовин у навколишнє середовище атомних станцій України, то на сьогодні вони не перевищують гранично – допустимих.
b)
Радіоактивні відходи та переробка їх.
Україна входить до першої десятки країн світу з виробництва е/е на АЕС і є однією з провідних країн з видобутку та переробки уранових руд. При наявності розвинутої атомної промисловості вона внаслідок розпаду СРСР практично втратила інфраструктуру поводження з РАВ: проектні та технологічні інститути, заводи з переробки ВЯП, виробничі потужності, які забезпечували обладнанням, апаратурою, тощо, без чого не можливе нормальне функціонування основного виробництва.
Крім цього, в Україні відсутні ефективні технології поводження з РАВ, такі як сортування, спалення, цементування, плавлення та ін.
На території України знаходиться понад 5 тис. підприємств, організацій і закладів, які виробляють, застосовують, перевозять і зберігають РАВ,