Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





Курсова робота

на тему:

Економічне районування та територіальна структура народного господарства

Зміст

1. Сутність економічного району та об'єктивний харак-тер його формування.

2. Основні районоутворюючі фактори.

3. Принципи і критерії виділення великих економічних ра-йонів.

4. Ієрархія економічних районів, їх основні типи.

5. Мережа економічних районів України.

6. Фактичне значення економічного районування.

1. СУТНІСТЬ ЕКОНОМІЧНОГО РАЙОНУ

ТА ОБ'ЄКТИВНИЙ ХАРАКТЕР ЙОГО ФОРМУВАННЯ

Основою формування економічних районів є тери-торіальний поділ праці, що зумовлює виробничу спеці-алізацію окремих територій і розвиток міжрайонної коо-перації. Об'єктивними умовами виділення і розвитку економічних районів виступають наявні природні ресур-си, особливості економіко-географічного положення те-риторії, чисельність населення, виробничий потенціал, рівень господарського освоєння території. Сам процес економічного районування являє собою доцільний, на-уково обгрунтований поділ країни на економічні райони.

Деякі вчені західних країн при визначенні сутності економічних районів віддають перевагу природному фактору — однорідності природи. Інші вчені вважають, що природний фактор — дуже важливий для форму-вання економічних районів, але він не є вирішальним. Однорідні за природними умовами райони можуть спів-падати і не співпадати з економічними районами.

В реальній дійсності формування економічних ра-йонів пов'язано із способом виробництва, рівнем роз-витку і особливостями розміщення продуктивних сил. У докапіталістичних формаціях, коли територіальний поділ праці ще не набув свого розвитку, не було і об'єк-тивних умов для формування економічних районів. Виникнення і формування їх відбулося в умовах розвинутого товар-ного виробництва і подальшого розвитку суспільного територі-ального поділу праці.

Значного розвитку набула теорія і методологія економічного районування у постсоціалістичних країнах, насамперед в працях учених колишнього Радянського Союзу, що було зумовлено роз-витком планової господарської системи.

Основний вклад у розробку наукових основ економічного ра-йонування внесли такі радянські економіко-географи і економіс-ти, як М. М. Баранський, М. М. Колосовський, П. М. Алампієв, Я. Г. Фейгін, Л. Я. Зіман та ін.

У розробці проблеми економічного районування колишнього Радянського Союзу особлива увага приділялась визначенню сут-ності поняття економічного району. Серед цілого ряду визначень найбільш вдалим є трактування П. М. Алампієва.

За визначенням П. М. Алампієва, економічний район — це географічно цілісна територіальна частина народного господар-ства країни, яка має свою виробничу спеціалізацію, міцні внутріш-ні економічні зв'язки і нерозривно зв'язана з іншими частинами суспільним територіальним поділом праці. Є й інші визначення поняття економічного району. Спільними для них є такі ознаки: територіальна цілісність, спеціалізоване господарство, його комп-лексність, тісні внутрірайонні і міжрайонні економічні зв'язки, особливість економіко-географічного положення.

Із сказаного вище можна зробити таке узагальнення: великі економічні райони — це територіальні спеціалізовані частини на-родного господарства країни, взаємопов'язані між собою постій-ним обміном виробленої в них продукції та іншими економічни-ми відносинами. Економічний район — це форма територіальної організації народного господарства, що утворюється на основі суспільного територіального поділу праці, виникнення і форму-вання районних територіальних виробничих комплексів.

Поглиблення територіального поділу праці, ускладнення те-риторіальної структури народного господарства та посилення аг-ропромислової інтеграції вимагають подальшої розробки теорії економічного районування. В післявоєнні роки значний вклад у вирішення цієї проблеми зробив М. М. Колосовський, який по-глибив наукові основи економічного районування розкриттям сут-ності територіально-виробничих комплексів (ТВК) як основи еко-номічного району; через пізнання енерговиробничих циклів (ЕВЦ), що являють собою тісно пов'язані виробничо-технологічні про-цеси від переробки сировини до випуску кінцевої продукції.

Концепція М. М. Колосовського, хоча і надала імпульсу по-дальшій розробці теорії і методології економічного районування, мала і ряд суттєвих недоліків.

Основним недоліком вказаної концепції, на думку таких вче-них, як П. М. Алампієв, Я. Г. Фейгін, Л. Я. Зіман, А. Є. Пробст, було поняття районного ТВК як виробничого комбінату. Його було звинувачено в технолого-виробничому ухилі, оскільки він не визна-вав охоплення районним комплексом всієї сфери виробництва.

В результаті глибоких наукових розробок і дискусій визначи-лись загальноприйнятні наукові основи економічного районування. Виходячи з позицій діалектичного підходу до розвитку і розміщення продуктивних сил і об'єктивності процесів формування економічних районів, науково визначені районоутворюючі фак-тори, принципи і критерії виділення економічних районів та їх основні типи.

2. ОСНОВНІ РАЙОНОУТВОРЮЮЧІ ФАКТОРИ

На формування економічних районів впливають різні факто-ри: природні, економічні та історичні. Основними серед них є економічні.

Головним районоутворюючим фактором у кожній країні є су-спільний територіальний поділ праці, який є результатом просто-рового прояву дії загального економічного закону суспільного поділу праці.

Територіальний поділ праці проявляється у господарській спе-ціалізації окремих частин території країни на різних видах вироб-ничої діяльності відповідно до їх природних умов і наявних тру-дових та інших ресурсів. Його розвиток відкриває шлях до мак-симального, найбільш ефективного використання сприятливих для виробництва умов кожної території, вигідного географічного положення, значних запасів мінеральних (особливо паливних і енер-гетичних) ресурсів, комбінування виробництв, що їх використо-вують, а також використання навичок та виробничого досвіду на-селення, які здобуті ним протягом певного історичного періоду.

Другим важливим районоутворюючим фактором, який є похід-ним від територіального поділу праці, є територіальні виробничі комплекси (ТВК). Територіальний поділ праці веде до формуван-ня галузей спеціалізації окремих територій, які, в свою чергу, обумовлюють склад галузей, що їх обслуговують і доповнюють. Це приводить до виникнення ТВК.

Як складові частини до ТВК входять елементарні техніко-економічні комплекси (первинні ланки енерговиробничих циклів). В основі цих комплексів знаходяться стійкі сполучення взаємопов'я-заних підприємств різних галузей, їх зв'язки визначені техноло-гією і економікою виробництва. Прикладом таких елементарних комплексів можуть бути молокозаводи, розташовані в сільській місцевості, та цукрові заводи з їх сировинними зонами і взаємо-пов'язаним з ними тваринництвом, яке використовує відходи цих виробництв. Елементарні комплекси є в різних галузях про-мисловості.

Сукупність однорідних або тісно зв'язаних між собою різних елементарних техніко-економічних комплексів, розташованих


Сторінки: 1 2 3 4 5