Промисловий потенціал України: напрями ефективного розвитку
Орієнтація на інноваційний розвиток
У процесі формування ринкової моделі економіки пріоритетна увага повинна бути приділена модернізації, реконструкції і розвитку виробництва на новій технічній основі, активізації інноваційної діяльності з втілення результатів науково-технічних розробок у виробництво, створенню нових технологічних процесів і перебудові на сучасній науково-технічній основі всіх галузей матеріального виробництва та сфери обслуговування. Інтеграція науково-технічної сфери в процеси економічного і соціального розвитку суспільства означає формування системи інститутів, які створюють могутні стимули для генерування стійкого потоку ефективних нововведень, здатних утворювати нові ринки наукомісткої продукції, що забезпечує платоспроможний попит. Як зазначав Президент України у своєму вступному слові до учасників науково-практичної конференції "Утвердження інноваційної моделі розвитку економіки України" 20 лютого 2003 року, "становлення інноваційної моделі розвитку - це завдання не тільки економічної політики. Йдеться про органічне поєднання політичних, гуманітарних, соціально-психологічних, макро- і мікроекономічних чинників та інституційних передумов, які лише у своєму комплексі здатні надати нових відчутних імпульсів трансформаційним процесам, розвиткові суспільства на інноваційній основі" [1].
Досвід другої половини ХХ століття показує, що високі темпи інноваційної активності досягаються в результаті створення такого інституціонального середовища, яке забезпечує захист інтелектуальної власності і технологічних нововведень, створює умови для розширення конкуренції на базі інновацій та дозволяє оптимізувати фінансові, матеріальні і трудові ресурси для їх розвитку. Визначальними в цьому плані є наукові праці таких учених, як М. Абрамовиць, С. Кузнець, Дж. Кендрик, Е. Денісон, Р. Солоу, Й. Шумпетер, М. Кондратьєв, С. Глазьєв, Ю. Яковець та ін [2].
Формування національної інноваційної моделі розвитку насамперед передбачає:
створення інфраструктури для малого і середнього інноваційного підприємництва в економіці країни (інноваційно-технологічних центрів, інкубаторів, технопарків, інноваційно-промислових комплексів тощо);
удосконалення управління інноваціями і приведення його до рівня, порівнянного з міжнародним;
розвиток механізмів, що адаптують до українських економічних умов світовий досвід організації і фінансування високоризикових інноваційних проектів (лізинг, страхування інвестицій, венчурне фінансування та ін.);
налагодження мережі інформаційних послуг, інжиніринга, стандартизації та сертифікації технологічних процесів, товарів і послуг;
протекціонізм інновацій через механізми митних тарифів, податків, кредитів, страхування, тендерів на закупівлю техніки і технологій для державних потреб.
Водночас непокоїть той факт, що за останні три роки, які називають періодом економічного зростання, кількість підприємств, які здійснюють інновації, не тільки не зросла, а навпаки - зменшилася. У 2002р. інноваційну діяльність здійснювало лише кожне десяте підприємство, тоді як у розвинутих країнах частка інноваційно активних підприємств сягає 70%. Як підсумок - частка інноваційної продукції в загальному обсязі промислового виробництва в Україні становить менше 7%. На відміну від розвинутих країн, де 85-90% приросту ВВП припадає на виробництво наукоємної продукції, наша економіка розвивається без суттєвого використання результатів наукових досліджень. Наука, так само як і існуючі новітні технології, залишається значною мірою незадіяною.
Поштовхом до становлення інноваційної моделі розвитку має стати реальна структурна перебудова національної економіки. Національна академія наук України неодноразово порушувала питання щодо недоліків структурної політики, відсутності будь-яких механізмів її реалізації. Сьогодні ситуація така: за 1991-2002 рр. частка паливно-сировинних галузей зросла майже втричі і забезпечує половину обсягів промислового виробництва, тоді як частка машинобудування та галузей соціальної спрямованості вдвічі зменшилася.
Водночас, слід зважати на виняткову значущість ПЕК України для функціонування і розвитку національної економіки та забезпечення зростаючих енергетичних потреб суспільства. Сьогодні вітчизняна енергетична галузь, на нашу думку, не спроможна задовольнити потреби економічного зростання. Аналіз організації та фінансування вироблення "Енергетичної стратегії України на період до 2030 року та подальшу перспективу" свідчить, що ця робота здійснюється без належного фінансового забезпечення, з порушенням визначених термінів.
Особливо непокоять тенденції розвитку вугільної промисловості. Аналіз її поточного стану свідчить, що діюча система державної підтримки галузі не дає очікуваної віддачі, не стимулює використання внутрішніх резервів вугільних підприємств для підвищення ефективності їх діяльності. Як відомо, РНБО України підготувала досить конструктивні пропозиції, що викладені в документі "Про стратегію забезпечення енергетичної безпеки України" [3], і вони потребують уваги владних структур. Ключову роль в умовах дефіциту енергоносіїв, що насувається, відіграватимуть технології енергозбереження.
Потребують розвитку та втілення в життя високоефективні виробничі технології в металургії, хімічній і нафтохімічній промисловості, особливо технології глибокої переробки стратегічних корисних копалин та сировини. Слід зазначити, що наша держава входить у п'ятірку країн, які володіють найпередовішими аерокосмічними технологіями. З 22 базових технологій ракетно-космічної галузі Україна має 17. Останнім часом намітилися позитивні зрушення і в суднобудівній галузі України, яка ввійшла до десятки найбільших суднобудівних держав світу. Відомо також, що вона займає вагомі позиції на світовому ринку високотехнологічних озброєнь. Але річ у тім, що ні авіакосмічна, ні суднобудівна галузь, ні військово-оборонний комплекс за рахунок своїх новітніх технологій ще не можуть приносити державі додаткові прибутки, які б можна було спрямувати для найважливіших загальнодержавних потреб. Указані галузі й самі ледь утримуються "на плаву", вже не говорячи про те, щоб когось "спонсорувати". Отже, сьогодні недостатньо мати високі технології. Важливо вміти знайти для них нішу на світовому ринку. На жаль, Україна ще не опанувала активну стратегію у цій царині.
У галузях, діяльність яких передовсім спрямована на задоволення споживчого попиту, повинна передбачатися зміна номенклатури продукції, що випускається, з урахуванням вимог ринку і підвищення її конкурентоспроможності. Зазначимо, що в 1991р. на легку промисловість припадало 12,3% промислового виробництва,
