У нас: 141825 рефератів
Щойно додані Реферати Тор 100
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент


у 2002-му - лише 1,3%. Після двох років прискореного зростання (у 2000р. темп росту дорівнював 36,4%, у 2001р. - 13,8%) у 2002р. ріст виробництва склав тільки 0,4%. Щодо харчової промисловості, то в 1990р. її питома вага становила 18,6%, у 2000р. - 16,8%. Розвиток названих галузей значною мірою визначається рівнем платоспроможності населення. Останній зростає темпами втричі меншими, ніж ціни на продукцію споживчого сектора. Отже, національні товаровиробники легкої та харчової промисловості поступово втрачають позиції на внутрішньому ринку, і це притому, що вони потенційно спроможні бути в авангарді тенденцій на світовому ринку.

Минулого року чітко визначилася тенденція до уповільнення темпів економічного зростання. Особливо це стосується приросту ВВП, промислової продукції, виробництва товарів народного споживання. Причина відома - практично цілком вичерпали себе екстенсивні чинники зростання економіки. Нова хвиля економічного піднесення можлива лише за умови широкомасштабного впровадження інноваційної моделі розвитку.

Підвищення конкурентоспроможності промисловості

Осмислення проблеми конкурентоспроможності тривалий час обмежувалося аналізом трьох основних чинників виробництва - природних і трудових ресурсів та капіталу. Якщо порівняти Україну за рівнем забезпечення вказаними ресурсами з такими країнами, як, зокрема, США, Японія, Німеччина, Франція, Англія, Канада, то виявиться, що наша держава має досить високий рейтинг: за рівнем володіння сільськогосподарськими угіддями вона посідає 3 місце, трудовими ресурсами - 4, науковим потенціалом - 3. Що ж стосується ефективності використання зазначених чинників виробництва, то Україна значно поступається розвиненим країнам світу. Наприклад, відставання від Франції становить: за рівнем використання сільгоспугідь - 10-12 разів, трудових ресурсів - 7-15 разів, основного капіталу - 2-3 рази, наукового потенціалу - більш ніж у 20 разів. Незважаючи на певні умовності таких порівнянь, відмінності все ж таки настільки разючі, що їх не можна не брати до уваги, визначаючи сучасну стратегію промислового розвитку.

Утім, світовий досвід свідчить, що наявність чинників виробництва є важливою, але недостатньою умовою успішного осмислення феномену конкуренції. З розвитком виробництва і технічного прогресу конкурентоспроможність стали визначати чинники вищого рівня, передусім інфраструктура країни, її науковий потенціал, рівень життя населення тощо. У Щорічнику світової конкуренції, який видається Світовим економічним форумом у співпраці з Центром міжнародного розвитку при Гарвардському університеті, називаються чотири фактори конкурентоспроможності: 1) економічна діяльність, 2) урядова ефективність, 3) бізнесова ефективність, 4) інфраструктура. Кожен з них має майже 300 критеріїв. Отже, визначення конкурентоспроможності того чи того економічного суб'єкта здійснюється за найдетальнішою методикою.

Що стосується пострадянських держав, серед них і України, то проблема конкурентоспроможності для них, у принципі, є новою. Феномен "соціалістичного змагання", який свого часу штучно нав'язувався виробництву, не тільки не сприяв виявленню внутрішніх резервів розвитку, а навпаки, приховував їх. Ринкове середовище принципово інакше ставиться до суб'єктів економічної діяльності. Західними дослідниками, як ми вже зазначили, досить фундаментально проаналізовані і теоретичні підвалини феномену "конкурентоспроможності", і практичні заходи [4]. Дещо зроблено й вітчизняними дослідниками [5], але, звичайно, недостатньо.

Практика показує, що в останні роки в Україні відбулася активізація конкурентної політики, чому, зокрема, сприяло прийняття Закону України "Про захист економічної конкуренції". Особливо відчутна здорова конкуренція в роздрібній торгівлі, наприклад у діяльності супермаркетів "Білла", "Фуршет" тощо. Помітне зростання конкуренції й між товаровиробниками продукції народного споживання, приміром виробниками меблів, швейних виробів та ін.

Водночас можна упевнено стверджувати, що в економіці України ще не створено гнучкого й ефективного конкурентного середовища. Держава не забезпечує суб'єктам господарювання однакові "правила гри". Частка монопольного сектора економіки у ВВП - більш ніж 40%, тоді як нормальним вважається рівень, що не перевищує 10-12%. Аналіз показує, що четверта частина державних і третина комунальних підприємств не мали жодного конкурента. Багато підприємств усіх форм власності змагалися з 1-3 конкурентами. Лише 37% опитаних у 2000р. керівників зазначали, що відчувають серйозний конкурентний тиск з боку вітчизняних і 13% - з боку іноземних конкурентів [6].

Основними факторами, що стримують розвиток потенційно конкурентоспроможних підприємств, є:

утрудненість доступу до капіталу, зумовлена низьким державним кредитним рейтингом, високими ризиками вітчизняної фінансової системи, нерозвиненістю механізмів захисту прав кредиторів і акціонерів;

низькі стимули до інвестицій, що пов'язують як із високими державними ризиками, так і зі структурою власності;

нерівні умови конкуренції, що не дозволяють найбільш ефективним підприємствам використовувати ефект економії від масштабу внаслідок штучної підтримки збиткових підприємств;

низький рівень якості керування на підприємствах, спричинений як невеликим досвідом функціонування в умовах ринкової економіки, так і слабким розвитком сектора консалтингових послуг, освітньої системи підготовки менеджерів;

недостатній рівень інтеграції вітчизняної економіки у світову економічну систему, обумовлений не тільки низькою конкурентоспроможністю, а й інституціональними факторами: недостатньо активною участю України в діяльності міжнародних економічних організацій, нерозвиненістю інфраструктури, зокрема тієї, яка забезпечує комерціалізацію й освоєння інновацій;

недостатня гнучкість ринку праці, розвиток якого стримується існуванням перепон на шляху міжрегіональної міграції робочої сили, недоліками системи професійного освіти і перекваліфікації.

Слід враховувати те, що командно-адміністративний устрій, в рамках якого ще недавно функціонувала економіка України, належить до наймонополізованішої системи світу. На початку 90-х років у колишньому СРСР тільки на одному підприємстві або об'єднанні випускалося 1800 найменувань продукції. Понад 1100 підприємств були абсолютними монополістами у виробництві певних видів продукції. Така монополістична організація виробництва стала потужним чинником, що й до сьогодні гальмує ринкову трансформацію України та її інтеграцію в глобальну економіку. Подібна структурна невідповідність значною мірою визначила глибину кризи, яку пережила українська економіка в 90-ті роки, і

Сторінки: 1 2 3 4 5 6