створити нормативну базу, спрямовану на реалізацію положень Закону про конкуренцію;

завершити реструктуризацію монопольних утворень;

розширити участь України в міжнародному співробітництві у сфері конкурентної політики.

Стимулювання експортного виробництва

Дієвою складовою ефективного розвитку промислового потенціалу є активна політика експортного виробництва. Звичайно, експорт не повинен бути самоціллю. Економіка має працювати насамперед на внутрішній ринок і лише 10-15% виробництва може спрямовуватися на експорт. Це найбільш ефективна модель функціонування національної економіки з огляду на віддалену перспективу.

Однак сучасна українська економіка потребує іншої експортної політики. Експорт мусить стати головним джерелом накопичення валютних резервів для здійснення структурної перебудови національного господарства. Звичайно, не можна недооцінювати кредити МВФ. Проте критика діяльності цієї міжнародної організації в країнах з перехідною економікою також має сенс [8].

Аналіз тенденцій розвитку сучасного експортного виробництва показує насамперед високу залежність експорту від зовнішньої кон'юнктури ринку. Якщо у 2000р. експорт товарів і послуг становив 61,6% ВВП, то у 2001р. - тільки 55,4%. У першій половині 2002р. тривав спад експорту і лише завдяки збільшенню у другій половині року поставок зерна, машинобудівної продукції та поліпшенню кон'юнктури ринків металопродукції в цілому за рік вдалося довести експорт до $23,2 млрд., що забезпечило приріст відносно 2001р. на 10,1% (в 2001р. - 9,5%). У 2002р. питома вага експорту у ВВП у 2002р. становила 58,2%.

Той факт, що загалом за минулий рік експорт зріс, - явище, з одного боку, позитивне. Але з погляду сучасної ситуації, коли в країні розгорнувся ажіотаж навколо продовольчої проблеми, можна відзначити і деякі негативні моменти. Скажімо, у 2002р. Україна експортувала 12,2 млн. т зернових на суму $866 млн., тобто в 1,3 більше, ніж у 2001р. Мабуть, такі потужні обсяги експорту зерна слід було узгоджувати з утворенням достатніх держрезервів. Останніх, зважаючи на істотний недобір зерна в п.р. (прогнозується зібрати 4,5-4,7 млн. т продовольчого зерна за потреби 6-6,5 млн. т), виявиться обмаль, що змусить Україну у 2003р. вдатися до імпорту зерна. Очевидно, що стосовно експорту продовольства наша держава мусить проводити дуже обережну і гнучку політику, оскільки географічно Україна знаходиться в зоні ризикового сільськогосподарського виробництва.

Інша річ - продукція машинобудування. Експортні поставки продукції машинобудівної промисловості в цілому за 2002р. збільшилися на 12,7%. Проте недостатній рівень розвитку цієї галузі гальмує експорт. Наприклад, з 1990-го до 2000р. частка машинобудування та металообробки скоротилася з 30,5 до 13,4%. За новою класифікацією, питома вага цієї галузі промисловості у 2001р. становила 12,2%. Якщо врахувати, що частка вітчизняної наукоємної продукції на світовому ринку високотехнологічної продукції дорівнює близько 0,1%, то потенційно ми можемо отримувати щорічно $2,5-3 млрд. Але практично ситуація протилежна: обсяг виробництва високотехнологічної продукції - авіакосмічної, електронного устаткування, медико-діагностичної техніки та нових лікарських біопрепаратів - постійно скорочується (порівняно з 1998р. на 22,8%), що свідчить насамперед про відсутність стимулів інноваційного розвитку промисловості.

Найбільш конкурентоспроможними на світовому ринку є, звичайно, нові види продукції. У 2001р. в машинобудівній галузі частка їх експорту в обсязі випуску нових видів продукції порівняно з 1995р. зросла на 20,1%. При цьому питома вага принципово нової продукції, поставленої на експорт, у загальному обсязі експортованої нової продукції в 1999-2001 рр. щорічно зменшувалась (від 96% у 1999р. до 82,2% у 2001р.).

Відмітимо, що експорт засобів виробництва покриває їх імпорт на 72-73%, і цей коефіцієнт має тенденцію до зменшення. Відтак залежність нашої країни від імпорту засобів виробництва зростатиме. Вітчизняне машинобудування дуже повільно оволодіває внутрішнім ринком, а ще повільніше - зовнішнім. Для того щоб вітчизняне машинобудування вийшло на світовий ринок і зайняло там достатній сегмент, потрібно насамперед розробити гнучку та дієву систему стимулювання експорту машинобудівної продукції.

Стимулювання експортерів на використання прибутку й амортизації для вкладень у технічне переозброєння своїх підприємств повинне супроводжуватися заходами для переважної участі в цьому переозброєнні вітчизняного машинобудування. Розвиток галузей машинобудівного комплексу, втягнутих у технологічний ланцюжок "машинобудування - експортери", і підвищення конкурентоспроможності продукції важкого й енергетичного машинобудування дозволить, з одного боку, забезпечити масову заміну зношених фондів у галузях видобувної промисловості, енергетики й інфраструктури, а з іншого боку - поступово нарощувати експорт власне машинобудівної продукції названих підгалузей, відновлюючи позиції України у цьому сегменті світового ринку.

Наслідками переорієнтації експортерів з вивозу доходів (капіталу) на інвестиції стануть прискорення процесів вертикальної і горизонтальної інтеграції, розширення участі експортерів у власності підприємств машинобудування й інших суміжних галузей. Буде відбуватися формування великих промислових груп, що поєднують підприємства різних галузей і орієнтовані на масштабні та довгострокові зовнішні замовлення. Такі великі об'єднання самодостатні з погляду джерел фінансування, здатні самостійно вирішувати проблеми залучення іноземного капіталу, виходу на нові ринки і не вимагають підтримки з боку держави.

Розширення виробництва й експорту високотехнологічної продукції можливе на базі збереження місця України на ринку військово-технічної продукції з наступною диверсифікацією в галузі цивільного виробництва, що використовує науково-технічні наробки і потенціал галузей ОПК. У 2001р. обсяг спеціалізованого експорту нашої країни становив $500 млн. [9]. Предметами спецекспорту були: військова техніка, техніка