Контрольна робота - Промисловий потенціал України: напрями ефективного розвитку
20

спецпризначення, спеціальна продукція суднобудівної та авіабудівної промисловості, радіолокаційна техніка і двигуни. Нині в Україні діють 15 спеціалізованих експортерів, які займаються просуванням товарів спецпризначення на світовий ринок. Загалом у нашій країні до спецекспорту залучено майже 1,5 тис. підприємств і організацій. За даними Стокгольмського інституту дослідження миру [Щорічник СІПРІ 2002: Озброєння, роззброєння та міжнародна безпека], Україна в 1997-2001 рр. посідала шосте місце у світі за обсягами продажу озброєння, у 2001р. - восьме місце. Отже, у нас є кому і що експортувати. До того ж ринок українського озброєння ще далекий до вичерпання свого потенціалу. Заходи із збереження й закріплення переваг цих виробництв тісно пов'язані з підвищенням ефективності керування державним сектором економіки в цілому.

Реструктуризація промислових підприємств

Важливим напрямом реалізації промислового потенціалу є реструктуризація підприємств, і насамперед державного сектора. Політика держави в цій сфері має бути спрямована на підвищення ефективності використання активів підприємств, проведення реструктуризації заборгованості, створення більш діючих механізмів зміни неефективних власників і менеджерів, захист інтересів кредиторів та інвесторів.

Аналіз показує, що майже половина підприємств сучасної промисловості є збитковими. Найвищий рівень рентабельності має оптова торгівля (22,8%) і фінансова діяльність (21,4%). У промисловості цей показник становить лише 3,4%, хоч відомо, що для розширеного відтворення він повинен дорівнювати щонайменше 15%.

На 1 жовтня 2002р. вартість оборотних активів суб'єктів господарювання України становила 330,4 млрд. грн., у т.ч. в запасах товарно-матеріальних цінностей - 69,7 млрд. грн. Про недостатність оборотних активів свідчить надто висока дебіторська і кредиторська заборгованість, яка на 1 січня 2003р. становила відповідно 239,8 млрд. грн. та 302,7 млрд. грн. Порівняно з початком 2002р. дебіторська заборгованість збільшилась на 8,8%, а кредиторська - на 7,2%. За такого рівня заборгованості нормальний процес виробництва взагалі неможливий. Для його налагодження потрібна глибинна реструктуризація промислового комплексу.

Характерною рисою сучасної української економіки є збереження значного числа об'єктивно неконкурентоспроможних підприємств, штучно підтримуваних з бюджетів різних рівнів шляхом скасування податкових недоїмок, неплатежів природними монополіями.

Реструктуризація таких підприємств вимагає вирішення ряду соціальних питань, а саме: передачі об'єктів соціальної сфери на баланс муніципалітетів; допомоги у фінансуванні і кадровому забезпеченні програм розвитку малого бізнесу, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів.

Реформування підприємств повинне підтримуватися створенням необхідних умов для підвищення конкурентоспроможності й інвестиційної привабливості шляхом удосконалення нормативного правового забезпечення майнової, фінансової, технологічної й управлінської реструктуризації, розвитку корпоративного керування, інформаційного забезпечення та моніторингу зазначених процесів у галузях і регіонах.

Реформа підприємств у частині підвищення фінансової стійкості та зростання ліквідності оборотних коштів у середньостроковій перспективі в основному має відбуватися завдяки скороченню частки залікових операцій. Доречно завважити, що динаміка бартерних операцій майже не залежить від динаміки обсягів оплаченої продукції.

Часткове вирішення проблеми дефіциту оборотних коштів можливе за умови формування ринку короткострокових корпоративних облігацій. Ситуація із залученням довгострокових ресурсів не буде значно поліпшена в короткостроковій перспективі, тож основним джерелом інвестицій у розвиток виробництва, як і раніше, залишатимуться власні кошти підприємств.

Основним напрямом реструктуризації майнового комплексу й активів має стати підвищення ефективності використання нерухомості та нематеріальних активів у промисловості, врегулювання комерційного обороту зазначених активів і включення до нього виробничих фондів, що тимчасово не задіяні.

Здійснення організаційно-управлінської реструктуризації повинно передбачати посилення процесів промислової інтеграції, організаційного і фінансового відокремлення непрофільних виробництв, підвищення якості управління різними функціональними підсистемами (фінанси, інвестиції, виробництво, НДДКР, маркетинг тощо).

Нові підходи в інвестиційній політиці

Покращання загальних умов господарювання і формування адекватних сучасним завданням інститутів ринкової інфраструктури, насамперед надійних фінансових установ, державна підтримка пріоритетних інвестиційних проектів, ефективний захист прав інвестора, що знижує до мінімуму інвестиційні ризики, створення сприятливого інвестиційного клімату припускають проведення активної інвестиційної політики.

Інвестиційний розвиток країни багато в чому повинен спиратися на вже створені механізми й інструменти державної інвестиційної політики: чинне законодавче забезпечення інвестиційної діяльності вітчизняних та іноземних інвесторів; механізми державної підтримки високоефективних і швидко окупних інвестиційних проектів, у т. ч. систему державних гарантій. Водночас потрібно шукати нові підходи в стратегії і тактиці інвестування.

За останні три роки (2000-2002 рр.) обсяг інвестицій в основний капітал збільшився на 40%, що перевищує темпи зростання ВВП на 23%. Це, безумовно, позитивна тенденція. Але слід зважити на те, що в 1990р. інвестиції в основний капітал складали 18,6% ВВП, а у 2001р. - лише 13,2% ВВП [10]. І хоч у 2002р. питома вага інвестицій становила вже 16,1% ВВП, попит на них ще не задоволений.

Основним джерелом інвестування (дані Держкомстату України за 9 міс. 2002р.) залишаються власні кошти підприємств (дві третини всіх капіталовкладень). Далі структура джерел інвестування така: кошти державного бюджету - 5,0%, кошти місцевих бюджетів - 3,3%, кредити банку та інші позики - 5,1%, кошти інвестиційних фондів - 2,5%, кошти населення на індивідуальне житлове будівництво - 4,6%, кошти іноземних інвесторів - 4,5%, інші джерела фінансування - 8,4%.

Звернімо увагу на те, що іноземні кредити посідають досить скромне місце у фінансуванні української економіки, хоч розмов щодо західної допомоги дуже багато. На 1 січня 2003р. в економіку України іноземними інвесторами внесено $5339 млн. прямих інвестицій. Якщо в 1995р. на одного мешканця нашої країни припадало $17, то нині - $111 (для співставлення: в 1999р. питома вага прямих іноземних інвестицій на душу населення

---

Сторінки: 1 2 3 4 5 6