У фінансовій системі України центральне місце займає державний бюджет, він є найбільшим централізованим фондом грошових коштів. Поряд із фінансами, державний бюджет є самостійною економічною категорією і втілює фінансові відносини, що виникають при утворенні централізованого фонду грошових ресурсів країни та його використанням на загальнодержавні потреби. Бюджетні відносини складаються між державою, з одного боку, і підприємствами, установами, організаціями, населеням — з другого боку, з приводу сплати податків, зборів, а також при використанні бюджетних коштів.
Державний бюджет, як фонд грошових коштів, має специфічні ознаки:
1) великі розміри;
2) має силу закону;
3) в складі бюджету утворюються бюджетні резерви, що сприяє зміцненню його стійкості.
На розмір найбільшого в країні фонду грошових коштів впливають наступні чинники:
— рівень розвитку економіки, розміри виробленого валового національного продукту;
— методи господарювання (ринкові, командно-адміністративні) ;
— склад системи оподаткування;
— масштаби зрушень в народному господарстві, соціальних і економічних завдань, які передбачається вирішити і профінансувати за рахунок коштів бюджету.
Як інструмент впливу на розвиток економіки і соціальної сфери, бюджет завжди використовується державою і був:
— фінансовою базою для виконання покладених на неї функцій по впливу на економіку, по управлінню і обороні країни;
— найважливішим джерелом фінансування невиробничої сфери;
— інструментом для вирішення соціальних і національних проблем, джерело виплат по соціальному забезпеченню населення;
— інструментом міжтериторіального і міжгалузевого перерозподілу коштів;
— з допомогою бюджету здійснюється вплив на розвиток продуктивних сил, науково-технічний прогрес;
— з бюджету у значній мірі фінансуються затрати по охороні навколишнього середовища, по зовнішньоекономічній діяльності.
При переході до ринкової економіки змінюється роль бюджету, характер бюджетних відносин, що проявляється у складі і структурі доходів та видатків. Формування доходної частини відбувається на податковій основі, все більшого значення набувають платежі від суб'єктів господарювання, в т.ч. від фізичних осіб. Змінюється співвідношення між прямими і непрямими податками в напрямку зростання поступлень від прямих податків.
Використання бюджетних коштів проходить шляхом фінансування життєвоважливих і прогресивних галузей економіки, створення необхідної інфраструктури, вирішення
потреб, пов'язаних з добробутом, зайнятістю населення, соціальним забезпеченням.
В умовах ринку бюджетні відносини повинні будуватися таким чином, щоб здійснювати активний вплив на господарську кон'юктуру, сприяти розвитку ділової активності підприємців.
Склад видатків з Державного бюджету України:
1) фінансування загальнодержавних програм по підтримці і підвищенню життєвого рівня народу, соціальний захист населення;
2) фінансування загальнодержавного значення установ невиробничої сфери (освіта, культура, охорона здоров'я, наука);
3) фінансування виробничого і невиробничого будівництва, проектно-пошукових та інших робіт відповідно до загальнодержавних програм;
4) оборона;
5) охорона навколишнього середовища;
6) утримання правоохоронних і митних органів, податкової та контрольно-ревізійної служби, захисту прав споживачів, законодавчої, виконавчої, судової влади та прокуратури;
7) здійснення зовнішньоекономічної діяльності;
8) надання дотацій, субвенцій обласним бюджетам та бюджету Автономної Республіки Крим, міст Києва і Севастополя;
9) створення державних матеріальних та фінансових резервів;
10) обслуговування державного внутрішнього тазовнішнього боргів.
В таблиці 7 показана структура видатків Державного бюджету України у 1999 р.

Формування доходів державного бюджету багато в чому залежить від методів господарювання, завдань, які вирішує держава, складу і принципів побудови податкової системи.
Доходи Державного бюджету України утворюються за рахунок:
— податків, які повністю або частково надходять в бюджет у відповідності із діючими законами;
— частини доходів від приватизації державних підприємств;
— надходжень від зовнішньоекономічної діяльності;
— орендної плати за оренду майна цілісних майнових комплексів, що перебувають у загальнодержавній власності;
— внесків до тимчасово приєднаних до Державного бюджету України позабюджетних фондів;
— надходжень від внутрішніх позик;
— дивідендів, одержаних від цінних паперів, що належать державі;
— інших доходів, встановлених законодавством України. Найбільшу питому вагу в структурі доходів Державного бюджету займають податкові поступлення, а також внески до державних цільових фондів. В таблиці 8 показана структура доходів Державного бюджету України у 1999 році.

У 2000 р. вперше у бюджетну практику запроваджується поділ бюджетів на дві частини: загальний і спеціальний фонди. Загальний фонд Державного бюджету України включає:
— доходи Державного бюджету України, визначені для забезпечення фінансовими ресурсами загальних видатків і не призначених на конкретну мету (загальні доходи);
— видатки Державного бюджету України, здійснення яких передбачається за рахунок коштів загального фонду Державного бюджету України (загальні видатки).
Встановлено, що надходження від здійснених запозичень, забезпечення виконання державних гарантій та інших державних боргових зобов'язань включаються тільки до загального фонду Державного бюджету України.
Спеціальний фонд Державного бюджету України включає доходи Державного бюджету України на конкретну мету (спеціальні доходи) та видатки Державного бюджету України, які провадяться за рахунок цих доходів (спеціальні доходи).
В Законі України "Про Державний бюджет України на 2000 рік" детально окреслені доходи, які поступають до загального та спеціального фондів Державного бюджету України.
Якщо наявні доходи в бюджеті недостатні для фінансування всіх необхідних потреб, то має місце бюджетний дефіцит, т.б. це перевищення видатків з бюджету над його доходами. Негативною рисою бюджетів України, як і більшості постсоці-алістичних країн, є хронічна дефіцитність.
Причинами бюджетного дефіциту можуть бути:
1) значні інвестиції в розвиток економіки. Такий бюджетний дефіцит є наслідком не кризових явищ, а певної політики уряду, який проводить значні структурні зрушення в народному господарстві;
2) негативні, руйнівні наслідки непередбачених подій, таких як війна, катастрофа, стихійні лиха;
3) криза в економіці, яка знаходить