§ 2. Класифікація податків
Податки можна класифікувати так: за формою оподаткування - прямі та непрямі; за об'єктом оподаткування - на доходи на споживання (спла-чуються не при отриманні доходів, а при їх використанні) і на майно; залежно від рівня державних структур, які встановлюють подат-ки, - загальнодержавні та місцеві; за способом стягнення - розкладні (вони встановлюються спо-чатку в загальній сумі відповідно до потреб держави в доходах, потім цю суму розкладають на окремі частини за територіальними одиницями, а на низовому рівні - між платниками) та окладні (передбачають встановлення спочатку ставок, а потім розміру по-датку для кожного платника; загальна величина податку формуєть-ся як сума платежів окремих платників). Найбільшого значення набула класифікація податків на прямі та непрямі. Прямі податки встановлюються безпосередньо щодо платників. Це податки на їхні доходи та майно. Непрямі податки - це податки на споживання, тобто на товари та послуги. Непрямі податки є частиною ціни реалізованих товарів. З підвищенням їх зростають ціни. Прямі податки містять: особистий прибутковий податок, податок на прибуток корпорацій, на соціальне страхування і на фонд заро-бітної плати (соціальні податки), майнові податки, в тому числі по-датки на власність, тощо. Особистий прибутковий податок (податок на особисті доходи). Вперше з'явився у Великобританії в 1793 р. як тимчасовий захід, а з 1842 р. остаточно увійшов в англійську податкову практику. Плат-никами цього податку є як наймані робітники, так і підприємці (у більшості податкових систем товариства не розглядаються як окре-мий об'єкт оподаткування, тому податки на доходи сплачують парт-нери, а не самі товариства). В країнах з розвиненою ринковою економікою 70-75 відсотків надходжень за цим податком до бюд-жету сплачують наймані робітники. Частка заробітної плати, яка у вигляді особистого прибуткового податку надходила до державно-го бюджету, на початку 90-х років XX ст. становила до 2 відсотків у Японії і більше 35 відсотків у Швеції та Данії. У структурі податкових надходжень більшості країн особисто-му прибутковому податку належить провідне місце. Його частка у 1990р. по країнах Організації економічного і соціального розвит-ку- 28 держав (ОЕСР) коливалася від 11,4 відсотків у Франції до 51 у Данії, Це зумовлено переважанням індивідуальних доходів у створюваному валовому доході. У два останні десятиліття у сфері особистого прибуткового опо-даткування в розвинених країнах відбуваються такі зміни. 1. Зменшується кількість ставок, за якими оподатковуються осо-бисті доходи. Так, у США замість 14 категорій доходів, що підляга-ли оподаткуванню за ставками від 11 до 50 відсотків у 1988 р. було введено дві федеральні ставки - 15 і 28 відсотків. У Японії в 1986 р. прибутковий податок стягувався за 15 ставками, а впродовж трьох етапів податкової реформи кількість їх скоротилася до 6. 2. Знижуються ставки особистого прибуткового податку. Так, в Японії максимальна ставка скоротилася з 70 відсотків у 1986 р. до 50. У 1993 р. максимальні ставки особистого прибуткового податку в розвинених країнах становили: Ці зміни свідчать про зниження рівня прогресивності особисто-го прибуткового оподаткування. 3. Розширюється база оподаткування як за рахунок оподатку-вання доходів, які раніше йому не підлягали (певні види соціальної допомоги), так і шляхом усунення деяких податкових пільг. Податок на прибуток