§ 3. Податкова політика держави
Податкова політика - політика держави у сфері оподаткуван-ня, що передбачає маніпулювання податками для досягнення пев-них цілей - збільшення обсягу виробництва та зайнятості або зни-ження рівня інфляції. Податкова політика передбачає: встановлення і зміну податкової системи (визначення видів по-датків, а також ролі кожного з них у формуванні доходів держав-ного бюджету); визначення податкових ставок, їх диференціацію; надання податкових пільг; визначення механізму обчислення і зарахування податків до бюджету. За допомогою певної податкової політики можна регулювати такі соціально-економічні процеси, як обсяг виробництва, зайнятість, інвестиції, розвиток науки і техніки, структурні зміни, ціни, зов-нішньоекономічні зв'язки, рівень життя населення, рівень спожи-вання певних товарів тощо. Впливати на економічні процеси можна, визначаючи структуру податкової системи країни. Наприклад, податок з обороту, який широко застосовувався до впровадження податку на додану вар-тість, зумовлював посилення концентрації виробництва, порушен-ня принципів конкуренції, що й обумовило його заміну на ПДВ, адже обсяг податку з обороту залежав від кількості фаз, які прохо-див товар у процесі свого руху, - чим більше фаз, тим вищий податок. Якщо ж підприємець зміг об'єднати різні фази в межах однієї фірми, його податок з обороту суттєво зменшувався, оскіль-ки він не вилучався з обороту між підприємствами однієї фірми. Іншим прикладом впливу структури податкової системи на еко-номічні процеси може бути перехід від оподаткування валового до-ходу до оподаткування прибутку підприємства. Такий перехід, з одного боку, може зменшити податкову базу, отже, податковий прес на підприємства і стимулювати їх до розвитку виробництва. З іншо-го боку, в умовах переважання колективної форми власності та ска-сування державного нормування заробітної плати стимулює підпри-ємства до збільшення фонду заробітної платні за рахунок прибутку і, отже, призводить до зменшення надходжень до державного бюд-жету від податку на прибуток і зменшення коштів для фінансуван-ня капіталовкладень. Впливати на ділову активність, інвестиції, зайнятість можна за допомогою податкових ставок, їхньої диференціації. Механізм цього впливу відповідно до теорії Дж. Кейнса такий: підвищення подат-кових ставок зумовлює зменшення доходів, що залишаються після сплати податків, а це, в свою чергу, викликає зменшення витрат споживачів, а отже, і сукупних витрат (сукупного попиту). Під впли-вом зменшення сукупного попиту скорочуються обсяги виробництва та зайнятість населення. Прихильники теорії "економіки пропозиції" вважають, що по-датки мають навіть більш сильні негативні наслідки. Підвищення їх скорочує суму доходів після сплати податків, які отримують і робіт-ники, і підприємці. Внаслідок цього праця, нововведення, інвес-тиції стають менш привабливими з погляду фінансової політики. Аргументуючи свою позицію, прихильники теорії "економіки про-позиції" стверджують, що тривалість та інтенсивність праці окре- мих робітників залежать від того, які додаткові доходи після сплати податків вони зможуть отримати від додаткової праці. Для того щоб стимулювати працю - збільшити кількість годин, відпрацьованих за день, підвищити інтенсивність праці, стимулювати безробітних до активних пошуків роботи і тим самим протидіяти тривалим пе-ріодам безробіття тощо, - слід зменшити граничні ставки податку на доходи. Високі граничні ставки податків не стимулюють також до за-ощадження та інвестування. Якщо, наприклад, домогосподарства заощаджують 1000 дол., то при 10 відсотках річних вони отриму-ють доход 100 дол. на рік. Якщо гранична ставка податку з цього доходу становить 30 відсотків, то після його сплати домогосподар-ства отримають 70 дол. доходу