Економічні зв’язки України з країнами світу

Зовнішньоекономічні зв'язки в сучасних умовах стають могутнім засобом прискорення науково-технічного розвитку та інтенси-фікації економіки. Нині оволодівати найновішими досягненнями науки і техніки без інтенсивного обміну науковими дослідженнями, різноманітними товарами і послугами означає нераціонально використовувати власні ресурси, втрачати час і темпи розвитку.

Зовнішньоекономічна діяльність дає змогу прискорювати на-уково-технічний прогрес завдяки організації спільних досліджень, швидкому переобладнанню сучасною технікою цілих галузей і ви-робництв, сприяє розв'язанню багатьох соціальних проблем. Отже, зовнішньоекономічні зв'язки стають одним з основних чинниківрозвитку господарства України.

Правову основу для практичного здійснення зовнішньоеконо-мічної політики створюють Закони України "Про зовнішньоеконо-мічну діяльність" (квітень 1991 р.), "Про вільні економічні зони" (жовтень 1992р.), "Про іноземні інвестиції" (березень 1993р.). Кон-цепція Закону "Про зовнішньоекономічну діяльність" грунтується на використанні можливостей ринкової економіки, яка поступово утверджується в державі. В Законі докладно опрацьовано механізм регулювання зовнішньоекономічної діяльності, який повинен за-безпечити прогресивні структурні зрушення в економіці та сприятливі умови її залучення до світового поділу праці разом із збере-женням господарського збалансування та рівноваги внутрішнього ринку України.

Кабінет Міністрів здійснює зовнішньоекономічну політику від-повідно до законів України, укладає та забезпечує виконання мі-журядових угод, здійснює заходи щодо раціонального використан-ня державного валютного фонду і стабілізації платіжного балансу країни тощо.

Міжнародні зв'язки України здійснюються як у зовнішній тор-гівлі, так і в економічному, науково-технічному і культурному спів-робітництві, в міжнародному туризмі та інших формах.

У зовнішній торгівлі впродовж утвердження в господарстві рин-кових відносин скасовуватиметься державна монополія. Згідно з чинним законодавством встановлюється межа частки одного влас-ника в 50 % загального експорту або імпорту країни, причому по-рушення цього положення можна оскаржити в судовому порядку. Різні об'єднання (асоціації, консорціуми, торгові будинки тощо) не мають права прямо або опосередковано створювати монополії зов-нішньоекономічної діяльності для певного виду товару чи товарної групи, а також будь-якої іноземної країни, транснаціональної кор-порації тощо. Забороняються різного роду угоди, союзи та погод-жені дії, спрямовані на поділ ринків збуту чи джерел постачання або інші засоби обмеження свободи конкуренції. Такі заходи спри-ятимуть процесу утвердження відкритої згідно з світовими стан-дартами економіки, посиленню в ній конкурентних засад, форму-ванню гручкого, зорієнтованого на інтенсифікацію господарського механізму.

У нинішніх умовах господарство України переживає тривалу економічну кризу, що негативно впливає і на стан зовнішньої тор-гівлі. Обсяг експорту не відповідає можливостям наших товарови-робників і не забезпечує потреб держави у валютних надходжен-нях, необхідних для стабілізації економіки, зниження рівня інфляції та бюджетних витрат.

За даними Міністерства статистики України, експорт за останні роки постійно скорочується. Крім того, дуже неефективною є струк-тура експорту, майже 90 % його становлять сировина, матеріали, товари народного споживання. Вивозяться також гостродефіцитні ресурси і продаються на світовому ринку за демпінговими цінами. Навіть з країнами близького зарубіжжя Україна має від ємне сальдо балансу на продукцію виробничо-технічного призначення. Негативне сальдо у торгівлі з цими країнами зберігається для енер-гоносіїв, прокату кольорових металів, целюлози, деревини, каучу-ку, акумуляторів тощо, у світовий економічний простір Україна інтегрувала у ролі сировинного придатка. Доказом цього є те, що протягом кількох останніх років експорт машинно-технічних това-рів у загальному балансі становить 10—20 %, а рівень експорту готової продукції у світі понад 50 %.

Зовнішньоекономічна діяльність України потребує докорінної перебудови — йдеться про зміну сировинного спрямування експор-ту, підвищення в ньому частки продукції обробних галузей, удос-коналення структури імпорту. Адже відомо, що Україна виробляла й може виробляти цілий спектр наукоємної, складної машинно-технічної продукції: літаки, автобуси, автомобілі, трактори, комбай-ни, судна різного призначення, ракетні комплекси, верстати, тур-біни, засоби зв'язку, електроніку, радіо- і телеапаратуру тощо. Ре-ально основними експортерами конкурентної на світовому ринку продукції можуть швидко стати підприємства воєнно-промислово-го комплексу, на яких зосереджені високоякісне обладнання, су-часна технологія, висококваліфіковані фахівці.

У товарній структурі вивозу переважають вироби чорної мета-лургії, залізна руда і кокс, продукти харчової промисловості. Про-мисловий потенціал України достатній для надходження валюти, необхідної для сплати державного зовнішнього боргу, закупівлі найнеобхіднішого імпорту та оплати інших загальнодержавних по-треб.

Реалізація цього потенціалу можлива за відповідної пропускної здатності транспортної інфраструктури, сприятливої соціально-полі-тичної і правової ситуації та здатності зовнішньоторгових органі-зацій та інших виконавчих структур до реалізації продукції.

Експортно-імпортні операції здійснюються як на валютній ос-нові, так і у формі клірингу. Кліринг — система безготівкових роз-рахунків, які грунтуються на заліку взаємних вимог і зобов'язань і здійснюються через банки або спеціальні розрахункові палати (пер-ша створена в Лондоні в 1775 р.). Популярною нині стала форма бартерних операцій, тобто безпосереднього обміну товарами. Такі товарообмінні операції були найбільш поширені в Україні у 1992 р. і становили тоді майже 50 % загального товарообороту. Однак при такому товарообміні Україна втрачала великі кошти через неекві-валентний вартісний обмін продовольчих товарів (зерна, цукру, олії) на паливно-мастильні матеріали.

Основним напрямом зовнішньоекономічної діяльності України є розвиток і поглиблення торгово-економічного співробітництва з республіками колишнього СРСР, країнами Східної Європи, розви-неними країнами світу, особливо з тими, що мають чисельну укра-їнську діаспору.

Зовнішньоторгові організації та інші виконавчі структури повинні не тільки реалізовувати продукцію на традиційних ринках, а й вихо-дити