Міжнародний територіальний поділ праці – це концентрація в окремих країнах виробництва товарів та надання послуг понад необхідні внутрішні потреби шляхом обміну або продажу іншим країнам. Виділяють наступні типи міжнародного ТПП: загальний, частковий та одиничний. Загальний – це розподіл праці у сфері виробництва: добувна, переробна промисловість та ін. міжнародна спеціалізація країн визначається сприятливими природно-кліматичними умовами. Країни експортери поділяються на індустріальні, сировинні та аграрні. Частковий ТПП – це спеціалізація на рівні галузей виробництва, видів готової продукції, що означає зростання ролі міжгалузевого обміну готовою продукцією. Для даного типу ТПП властивий вищий рівень диверсифікації виробництва та експорту. Одиничний міжнародний ТПП – це спеціалізація окремих країн на виготовлення окремих компонентів продукції або на технологічних стадіях виробництва товарів та послуг. НТР істотно змінила сутність та форми ТПП. Міжнародний поділ праці включає обмін готовими виробами, сировиною, продуктами харчування, робочою силою.
Світовий ринок споживчих товарів є провідним у міжнародному поділі праці, тому що цим товарам притаманна висока експортність. У машинобудування як провідні галузі світового промислового виробництва найбільш виразно проявляється НТП. Міжнародний поділ праці у сільському господарстві склався раніше, як в інших сферах матеріального виробництва, що пов’язано з призначенням аграрної продукції, як продуктів харчування та сировини для харчової та переробної промисловості. У формуванні економіки особливу роль відіграють міжнародні монополії. Транснаціональні компанії – це концерни, трести, які і є національними за капіталом та контролем, міжнародними за масштабом та характером діяльності. Багатонаціональні корпорації – це концерни або трести, які і є міжнародними за масштабами і особливостями об’єднання міжнародних коштів. Причини переміщення робочої сили пов’язані з різною оплатою праці, рухом капіталу, створенням нових робочих місць. При розробці соціально-економічної типології країн врахували наступні показники: площу, чисельність населення, економіко-географічне положення, політичний, державний лад, рівень соціально-економічний, валовий національний продукт, в т. ч. на душу населення, показники якості життя, купівельна спроможність в перерахунку на душу населення.
В.Вальський при допомозі системи з 200 показників рівня соціально-економічного розвитку запропонував наступну класифікацію країн у світовій економіці та міжнародному поділі праці:
І. Економічно розвинені країни:
Велика сімка: США, Японія, Великобританія, Італія, Франція, Канада, ФРН).
Малі високорозвинуті країни Західної Європи (ВНП на душу населення перевищує 15тис. дол.): Швейцарія, Норвегія, Люксембург, Данія, Швеція, Бельгія, Нідерланди, Фінляндія, Австрія.
Країни середнього рівня розвитку (ВНП на душу населення від 10 до 15 тис. дол.): Іспанія, Ісландія, Ірландія, Португалія, Греція, ПАР, Австралія.
ІІ. Країни, що розвиваються: ВНП на душу населення в розвинених країнах становить 11,8 тис дол., країни що розвиваються – 884 дол., слаборозвинуті раїни – 221 дол.
Вони поділяються на:
Країни, що розвиваються, зі значним потенціалом: Індія, Бразилія, Туреччина, Саудівська Аравія, Мексика;
Нові індустріальні країни: Тайвань, Гонконг, Сінгапур, Республіка Корея – “чотири маленькі тигри”, Південна – Східна Азії.
ІІІ. Слаборозвинуті країни. Прибуток на душу населення не перевищує 900 дол. Це більша частина країн Африки, Карибського басейну, островів Тихого океану.
ІV. Країни з перехідною економікою: Україна, Росія. Країни з середнім розвитком є наступні: Угорщина, Чехія, Естонія, Латвія.
V. Нафтоекспортні країни: Саудівська Аравія, Венесуела, ОАЕ, Кувейт, Іран, Ірак. Для них характерний високий душовий показник ВНП (понад 15 тис. дол.), перехід від монофункціональної економіки (нафто- і газовидобуток) до поліфункціонального господарства (машинобудування і т. д.).
VI. Малі країни “квартироздавальники”: Ліберія, Панама, Мальта, Монако, Канарські острови, Кіпр, Сан-Марино, Бермудські і Багамські острови.