Вартісна оцінка соціальних гарантій через ціну соціальних стандартів покликана істотно перебудувати діючі пропорції в розподілі податків між державним і регіональним рівнями на користь останнього. У цьому зв'язку стоїть завдання визначення фінансового потенціалу кожного адміністративно-територіального суб'єкта держави. При цьому необхідною є системна оцінка, яка б враховувала:*

сумарну (із усіх джерел) стартову забезпеченість населення соціальними благами, співвіднесену з реальними грошовими доходами окремих груп населення; *

реальний контингент населення, що вправі претендувати
тільки на бюджетну підтримку (муніципальне житло або до-
таційний громадський транспорт), так само, як і реальний кон-
тингент (а не тільки населення), що користається нині соціаль-
ною інфраструктурою території;*

обсяг і вартість соціальних благ, що йдуть не по каналах регіональних бюджетів, у першу чергу від самих підприємств і організацій;*

вартість державної, регіональної та муніципальої нерухомості, включаючи землю і надра (тому що нею цілком можна розпорядитися в інтересах реалізації соціальних програм, що зобов'язані робити місцеві влади).

Значний вплив на щільність розміщення мережі підприємств матеріально-побутових галузей соціального комплексу справляють такі фактори їхньої територіальної організації, як історичний досвід, традиції, звички населення, його чисельність, величина міських і сільських поселень, відстань між населеними пунктами, розміщення промислових підприємств, адміністративних і культурних центрів, зонування міських територій, транспортні зв'язки. Усе це обумовлює неприйнятність єдиних нормативів для всіх адміністративно територіальних одиниць України і підтверджує необхідність визначення фінансового потенціалу кожного адміністративно-територіального суб'єкта держави з наступною розробкою регіонально-дифе-
ренційованих соціальних нормативів на рівні економічних районів різних рангів.

Вчені пропонують наступні головні групи аналітичних оцінок адекватності соціальних нормативів реаліям життєдіяльності населення, які можуть бути покладені в основу системи показників регіонального розвитку:*

регіональна значимість напрямку реформ (приватизація державної власності, лібералізація ціноутворення, зовнішньоекономічної діяльності тощо);*

динаміка добробуту населення;*

зрушення в економічній базі територіального розвитку;*

зміни в кількості та якості місць прикладання праці й зайнятості населення;*

становлення конкурентного ринку товарів і послуг у регіоні;

зміни у використанні та збереженні природно-ресурсного й економічного потенціалу території;*

стабільністьгромадсько-політичної і соціальної ситуації в регіоні.

Визначення потреби регіонів країни в державній допомозі, відповідно до запропонованої системи показників дозволить, по перше, максимально врахувати всі наявні в регіонах фінансові ресурси; по-друге, розрахувати реально необхідні потреби в державному централізованому фінансуванні соціальної потреби регіонів; і, по-третє, обмежити кількість адміністративно-територіальних одиниць, які одержують допомогу з державного бюджету, звівши його до реально депресивних територій. В умовах гострого і хронічного дефіциту бюджету політика державної підтримки територій повиннабути високоефективною.

Соціальна політика України повинна спиратися на сформовані національні поняття про соціальну захищеність. Кінцевою метою реформування економіки регіонів має стати орієнтація національної
економіки на вирішення соціальних завдань відповідно до задекла-
рованих конституційних гарантій і досягнення високої якості життя
населення. Для цього необхідною умовою є адаптація організацій-
них основ функціонування галузей соціальної сфери до перехідних
умов, а в перспективі - до ринкової економіки. [13, ст. 300-301]

Висновок

Звичайно, є певні відмінності між поняттям «соціальна інфраструктура» і «невиробнича сфера». З одного боку, в соціальну інфраструктуру не включаються галузі невиробничої сфери, що безпосередньо беруть участь у формуванні фонду особистого споживання (наука і наукове обґрунтування, державний апарат, збройні сили тощо ). З другого – зміст соціальної інфраструктури ширший, ніж поняття «невиробнича сфера». На відміну від невиробничої сфери, в неї входять деякі елементи матеріального виробництва (продовження процесу виробництва в торгівлі, виробничі послуги побутового обслуговування тощо). У галузевій класифікації соціальна інфраструктура представлена такими видами послуг: житлово-комунальне господарство; торгівля і громадське харчування; побутове обслуговування (невиробниче і виробниче); пасажирський транспорт і зв’язок по обслуговуванню населення; освіта (загальноосвітні школи і виховні дитячі заклади; учбові заклади по підготовці кадрів); культура (культурно-освітнє й інформаційне обслуговування); мистецтво; медичне і санітарно-курортне обслуговування; фізична культура; спорт; туризм і відпочинок; забезпечення безпеки населення і правопорядку; кредитування і державне страхування; соціальне забезпечення; система управління і громадські організації.

Сфера попиту на послуги і структура самої соціальної сфери постійно змінюються. Безперервно з’являються нові види послуг, а частина старих відмирає. В останні роки, наприклад, швидко зростає попит на послуги, пов’язані з освітою, відпочинком та туризмом, побутом. З’явився новий вид послуг – діловий (інформації, консультації, реклама).

Функції галузей соціальної сфери можна об’єднати і декілька типів (наприклад, забезпечення потреб населення матеріальними, духовними та іншими послугами) і на цій основі можна виділити, як мінімум, два комплекси: соціально-культурний (культурно-освітній).

Подальший розвиток соціального комплексу України повинен забезпечити підвищення життєвого рівня населення, всебічний розвиток людини та зростання продуктивності праці

В основі соціальне орієнтованої ринкової економіки, побудову якої проголошено в Україні, лежить формула територіального і соціального вирівнювання забезпеченості населення соціальними товарами/послугами.

Соціальне орієнтована ринкова економіка припускає конституційне закріплення мінімальних соціальних гарантій для забезпечення рівних стартових можливостей кожному члену суспільства. Основна ідея соціального ринкового господарства — рівність шансів, тобто інституціональне забезпечення можливості просування в суспільстві. У світлі цього встановлення і дотримання нормативів розвитку підприємств та закладів соціального комплексу дозволить забезпечити можливість задоволення мінімальних потреб населення в їх товарах/послугах.

Основною проблемою забезпечення дотримання соціальних нормативів є їх фінансове підкріплення.

Використана література:

Гілецький Й.Р. Географія України. Львів: ВНТЛ, 2001р.

Голиков А.П., Олійник Я.Б., Степаненко А.В.. Вступ до економічної та соціальної географії. – К.: Либідь, 1996р.

Розміщення продуктивних сил України: Навч. посібник для самостійного вивчення дисципліни / за ред.. Дорогунцова С.І.. – К.: КНЕУ, 200р.

Заставний Ф,Д,. Географія України. – Львів.: Світ, 1994р.

Іщук С.І.. Розміщення продуктивний сил і територіальна організація виробництва. – К.: «Юридична книга», 2002р.

Розміщення продуктивний сил: Навч. посібник