Дія геополітичних факторів забезпечує інтеграцію продуктив-них сил країни чи певного регіону в структуру світового еконо-мічного простору і міжнародного поділу праці на основі розвитку різних форм зовнішньоекономічних зв'язків. При цьому визна-чальну роль відіграють певні конкурентні переваги держави в світогосподарській сфері, які залежать від рівня ефективності ви-користання природно-ресурсного потенціалу, структури економі-ки, курсу зовнішньоекономічної політики.

В сучасній системі світового господарства зовнішньоекономіч-ні зв'язки національних економік охоплюють ширший, ніж рані-ше спектр взаємодій: торговельний обмін переріс у науково-тех-нологічне та інвестиційне співробітництво. Склалася нова модель таких зв'язків — виробничо-інвестиційна, в якій важливе місце посідає не тільки зовнішня торгівля, а й співробітництво по всіх ланках виробничо-технічного прогресу з винесенням частини з Них за національні межі.

Для України вихід на світовий ринок пов'язаний з формуван-ням конкурентоспроможної національної економіки, що вимагає докорінної зміни територіально-галузевої структури регіональ-них господарських комплексів, підвищення питомої ваги виробництв з високим ступенем переробки сировини, зниження залежності від імпорту енергоносіїв, створення нових виробництв для Забезпечення власних потреб у товарах широкого вжитку. Вирішення цих надзвичайно складних завдань потребує реалізації принципово нових підходів до обгрунтування розміщення нових виробництв.

Демоекономічні фактори розміщення і розвитку продуктивних сил включають: загальну чисельність населення, його структуру, режим відтворення та територіальні особливості розміщення; чи-сельність трудових ресурсів, їх територіально-галузевий розподіл та якісні характеристики; чисельність робочої сили, основні фор-ми її зайнятості, рівень зареєстрованого і прихованого безробіт-тя; мобільність робочої сили та форми її економічного руху.

Комплексний аналіз демоекономічних факторів дозволяє оці-нити рівень трудозабезпеченості певних територій, а відтак і мож-ливостей розміщення нових виробництв чи доцільності скоро-чення діючих у зв'язку з погіршенням екологічної ситуації, низь-кою рентабельністю, необхідністю реструктуризації господарсь-кого комплексу тощо. Демоекономічні фактори чинять вагомий вплив на розміщення трудо- та наукомістких галузей промисло-вості, а також тих галузей, які потребують робочої сили певного професійно-кваліфікаційного складу.

У зв'язку із зміною соціально-економічної ситуації в державі та появою значного контингенту незайнятого населення ця об-ставина також враховується при вирішенні питання щодо розвит-ку різних форм територіальної організації продуктивних сил. Зо-крема, формування вільних економічних зон сприяє піднесенню ділової активності населення, зростанню рівня зайнятості та від-повідно скороченню різних форм безробіття, особливо соціальне небезпечних.

Основні проблеми демоекономічного розвитку України, які істотно впливають на характер розміщення і розвитку продуктив-них сил, полягають у: різкому падінні показників народжуванос-ті, погіршенні показників шлюбності, високій дитячій смертнос-ті, особливо на першому році життя; низькій порівняно із показ-никами розвинутих країн світу середній тривалості життя; неспри-ятливій, з точки зору потреб сучасної економіки, віковій структу-рі населення; високому рівні смертності з причин виробничого травматизму; зростанні економічного навантаження на працездат-не населення з боку осіб, що вийшли за межі працездатного ві-ку; збільшенні кількості територій з від'ємним природним при-ростом населення внаслідок перевищення смертності над народ-жуваністю.

Соціально-економічні фактори розміщення і розвитку продук-тивних сил охоплюють: рівень розвитку соціальної інфраструк-тури, що задовольняє потреби населення в освіті, охороні здо-ров'я, сфері послуг та житлово-комунальному обслуговуванні; стан навколишнього середовища і природоохоронну діяльність; сані-тарно-гігієнічні умови праці.

З розвитком продуктивних сил актуальність соціально-еконо-мічних факторів постійно зростає. В площині практичних дій це означає необхідність створення потужного інфраструктурного по-тенціалу всієї соціальної сфери та вирішення питань щодо задо-волення відповідних соціальних потреб населення. Важливо досяг-ти внутрірегіональної збалансованості в економічному і соціаль-ному розвитку, і в першу чергу на рівні міських і сільських поселень.

Великі міста і промислові центри мають розвиватися на основі модернізації, реконструкції та екологізації виробництва, приско-реного розвитку соціальної інфраструктури, раціонального вико-ристання міських територій. Для середніх і малих міських посе-лень першочергове значення має зміцнення промислової бази та соціальної інфраструктури. Особливо гострою є проблема ство-рення на селі розвинутої мережі закладів соціальної сфери. Цьо-му сприятиме реалізація широкомасштабних заходів щодо соці-ально-економічного розвитку сільських поселень відповідно до Національної програми відродження села.

За сучасної економічної ситуації, крім традиційних цілей, со-ціально-економічні фактори розміщення і розвитку продуктивних сил повинні забезпечити: зменшення масштабів бідності та поси-лення соціального захисту населення, розширення продуктивної зайнятості населення і скорочення безробіття, сприяння соціаль-ній інтеграції.

Техніко-економічні фактори включають: основні напрями на-уково-технічного прогресу та конкретні форми впровадження йо-го результатів у практику господарювання, форми суспільної ор-ганізації виробництва та рівень розвитку транспортної системи. Сукупна дія цих факторів створює можливості для рівномірного розміщення продуктивних сил на основі зниження трудо-, фондо- і матеріаломісткості виробництва, встановлення раціональних між-галузевих та внутрігалузевих зв'язків, забезпечення ефективного використання усіх видів ресурсів.

Поряд з основними закономірностями і принципами важливу роль в територіальній організації продуктивних сил відіграють і критерії їх розміщення. Критерії — це інтегральні показники, (орієнтири практичної спрямованості (природно-географічні, де-мографічні, техніко-технологічні, соціальні, екологічні), якими керуються відповідні органи господарського управління при ви-борі оптимального варіанта розміщення об'єктів виробничого чи невиробничого призначення, а також при виробленні системи за-ходів щодо вдосконалення територіальної і галузевої структури економіки.

На сьогодні визначальними критеріями раціонального розмі-щення продуктивних сил виступають екологічні та соціальні. До-тримання екологічних критеріїв передбачає: збереження просто-рової цілісності природних систем у процесі їх господарського використання; освоєння та застосування природо- і ресурсозбері-гаючих, маловідходних та безвідходних технологій; виробництво екологічно чистих видів продукції. Керуючись вимогами цього критерію, необхідно надавати пріоритет саме збереженню природ-ного середовища і підпорядковувати йому суто економічні цілі.

Соціальні критерії передбачають врахування потреб та ін-тересів населення в соціально-економічному розвитку території, екологобезпечному проживанні в певному регіоні, розширенні мережі соціально-культурних закладів та сфери послуг, достатній забезпеченості робочими місцями, створенні територіальних цент-рів соціальної допомоги.

Наукове обгрунтування найважливіших закономірностей, прин-ципів і критеріїв слугує основою вирішення завдань прикладного характеру. До основних,