стає його бізнес-план та зобов`язання щодо реконструкції та розвитку підприємства. Таким чином, до бюджету надходить значно менша сума коштів у якості сплати за придбане майно, проте підприємство отримує в повному обсязі кошти для своєї реорганізації та переозброєння. Крім того, такий покупець бере на себе зобов`язання щодо збереження, а можливо і збільшення, кількості робочих місць, впровадження нових технологій, організації праці та інші. Фактично, держава при цьому нічого не втрачає, бо через деякий час податкові надходження від роботи приватизованих таким чином підприємств значно перевищуватимуть суму, яку можна було отримати в результаті інших способів продажу. Щоправда, такі надходження стають можливими лише через деякий проміжок часу, а економічна ситуація в державі може бути не дуже сприятливою для цього.
Проміжним варіантом є продаж на комерційних конкурсах. При цьому, переможцем стає покупець, який пропонує найвищу ціну за пакет акцій. Проте, крім внесення грошових коштів, покупець зобов'язаний виконати фіксовані умови проведення конкурсу, тобто здійснити ряд заходів, направлених на розвиток підприємства. Саме за таким принципом планується проводити зараз міжнародні конкурси за участю фірм-радників. Фірмами-радниками будуть виступати всесвітньо відомі консалтингові фірми, які разом з представниками ФДМУ будуть розробляти фіксовані умови при проведенні конкурсів, а також оцінювати разом з конкурсною комісією пропозиції потенційних покупців.
1.2.4. Інші способи залучення інвестицій в економіку України
Залучення інвестицій може здійснюватись різними способами, в залежності від відносин між інвестором та об'єктом приватизації, загальним економічним середовищем. Головні способи - це створення спільних підприємств, додаткова емісія акцій, залучення коштів міжнародних фінансових організацій та проведення конкурсів, які б передбачали зобов`язання щодо розвитку підприємств.
Спосіб залучення іноземного інвестора за допомогою створення спільних підприємств, найпоширеніший на початку економічних реформ, не втратив своєї актуальності. Він дає змогу, налагоджувати роботу підприємств, як після приватизації, так і до неї. Це не означає, що таке підприємство буде вилучено з процесу приватизації. Приватизовуватиметься буде частка, що належить державі у майні спільного підприємства. Враховуючи, що таке підприємство завдяки участі іноземного інвестора вже пройде попередню реструктуризацію, зиск держави може бути навіть більшим, ніж при традиційному продажу.
Досить привабливою є перспектива залучення додаткових коштів за допомогою вторинної емісії акцій. Щоправда, це може стосуватися лише стабільно працюючих виробництв. Такі підприємства можуть емітувати свої цінні папери для поповнення обсягу власних обігових коштів. Такий спосіб залучення інвестицій ще не досить поширений в Україні. Проблема додаткових емісій полягає в тому, щоб чітко визначити обсяг емісії, необхідний для розвитку підприємства і, в той же час, достатній для того, щоб не втратити контроль за підприємством. Досвід такої роботи відсутній у українських підприємств. Проте вже існує багато фінансових установ та консалтингових фірм, які консолідували провідних спеціалістів в цій галузі та можуть надати необхідну допомогу.
Активно почали працювати на українському ринку міжнародні фінансові установи. Програми надання кредитів українським підприємствам здійснюють Європейський Банк Реконструкції та Розвитку (ЄБРР), Міжнародна Фінансова Корпорація (МФК), Фонд NIS Enterprise - фонд сприяння розвитку підприємництва в нових незалежних державах та деякі інші. Вони постійно розширяють сферу своєї діяльності. Наприклад, в кінці літа цього року в Одесі було відкрито новий інвестиційний фонд, створений ЄБРР за участю іспанських партнерів. Такі фінансові установи надають кредити на умовах, вигідніших, ніж в українських банках.
1.2.5. Продаж акцій на міжнародних тендерах
Фонд державного майна України приділяє увагу на проведенні комерційних, некомерційних конкурсів та міжнародних тендерів.
Проведення міжнародних інвестиційних тендерів є для ФДМУ досить складним завданням. Повинно бути вирішеним питання доступності для стратегічного інвестора необхідного пакету акцій. Часто без належного обгрунтування за державою резервуються значні пакети, створюються державні холдинги. На сьогодні державну частку мають більш ніж 4000 ВАТ. Постає питання чи необхідно державі тримати таку кількість пакетів акцій, тим більше, що часто вони не перевищують 25%, тобто не дають можливості здійснювати ефективний контроль. Останнім часом дуже широкого розповсюдження набула практика подрібнення пакетів акцій, призначених для продажу на некомерційних конкурсах. Непоодинокі випадки, коли пакет розміром, скажімо, у 40 відсотків статутного фонду продається 4-5 пакетами розміром 5-10 відсотків. Зрозуміло, що така практика не дає користі нікому, крім тих керівників підприємств, які зацікавлені у відсутності стратегічного інвестора і максимальному розпорошенні акцій. Аргументи таких керівників про те, що необхідність подрібнення пакетів викликана одночасним проведенням декількох інвестиційних програм, не витримують ніякої критики. Жоден із серйозних інвесторів не погодиться вкладати кошти в розвиток об'єкту, діяльність якого він не зможе потім якимось чином контролювати. Мінімально сприйнятним для стратегічного інвестора може бути пакет розміром більше 25% статутного фонду. Саме такий розмір, відповідно до Закону України “Про господарські товариства” дає змогу накласти “вето” на рішення загальних зборів акціонерного товариства про зміни в Статуті, створення та припинення діяльності філій і дочірніх підприємств, припинення діяльності товариства. Тому ми зараз будемо докладати всіх зусиль для забезпечення продажу значних за розміром та питомою вагою пакетів акцій.
Проте, для крупних транснаціональних фірм, які приходять в Україну всерьоз та надовго, такий пакет теж є малоцікавим. Для них важливо контролювати поточну діяльність об'єкта своїх інвестицій, пристосовувати його для роботи на світових ринках. Тому, для такої категорії інвесторів інтерес становлять пакети розміром понад 50%, а іноді і “суперконтрольний” пакет розміром в 75%.
Планується для продажу великих пакетів акцій стратегічно важливих підприємств залучати фірм-радників, які мають великий досвід проведення аналогічних тендерів та висококваліфікованих фахівців, які змогли б в подальшому
