На думку О.Соскіна, розправа з іноземними інвесторами тільки тому, що вони підняли голос на свій захист, є нецивілізованим підходом, суперечить європейським нормам господарювання. То ж, природно, що Розпорядження Президента “Про деякі питання зовнішньоекономічної діяльності” викликало стурбованість і нерозуміння з боку міжнародних кіл та представників дипломатичного корпусу іноземних держав. О.Соскін вважає, що аналіз цього Розпорядження та Додатку до нього у вигляді “чорного списку” 37 компаній з іноземними інвестиціями свідчить, що особи, які його готували, свідомо чи несвідомо підставили Президента України. Воно зашкодило іміджу України як Європейської держави.

О.Соскін наголосив на тому, що з метою сприяння розвитку сектора іноземного інвестування в Україні, усунення проблем, що гальмують функціонування спільних підприємств з іноземними інвестиціями та іноземних компаній в Україні, для забезпечення законності (зокрема ст. 124 Конституції України) та дотримання умов всебічного захисту державних інтересів України доцільно:

Міністерству закордонних справ, Міністерству зовнішньоекономічних зв'язків та торгівлі, Національному банку України за участю УСПП, Спілки юристів України, керівників підприємств з іноземними інвестиціями та інших зацікавлених сторін урегулювати створену проблему відповідно до існуючого законодавства.

Скасувати Додаток до Розпорядження Президента України від 26 лютого 1999 року № 42/99-рп, який є проблемним та прийнятим усупереч чинному законодавству, без достатнього експертного опрацювання і всебічної перевірки діяльності 37 підприємств, зазначених у переліку Додатку.

Скасувати п. 2 Розпорядження Президента України від 26 лютого 1999 року, № 42/99-рп, в якому рекомендується Національному банку України “вжити заходів щодо зупинення уповноваженими банками здійснення валютних операцій та операцій по рахункам “Лоро”, пов'язаних з перерахуванням коштів за зовнішньоекономічними договорами (контрактами) підприємств з іноземними інвестиціями, зазначених у пункті 1 Розпорядження Президента України”.

Сергій Москвін, народний депутат України, голова підкомітету з питань господарського законодавства Комітету з питань економічної політики, управління народним господарством, власності та інвестицій ВР України з цього приводу сказав наступне: «… сприяння іноземному інвестуванню наша держава визнала своєю політикою. Принаймні так проголошується на всіх рівнях і керівниками Кабінету Міністрів, і Президентом України. Проте сьогодні я вже не впевнений, чи це дійсно наша політика, чи це був просто хитрий хід залучити західних інвесторів, а потім їх кинути. Такі побоювання я мав і раніше, працюючи начальником управління іноземних інвестицій в Агентстві міжнародного співробітництва та інвестицій. Тоді до інвестицій ставилися як до капітальних вкладень, що надходять до нас, проїдаються, не даючи жодного ефекту.

Вважаю, що й досі нам бракує усвідомлення, що люди, які вкладають гроші в економіку, стають власниками, а приватна власність свята і недоторканна. Держава, яка проголосила політику залучення інвестицій, відповідальна за цю політику і за долю приватної власності. Натомість сьогодні маємо Розпорядження, яке зупиняє діяльність підприємств з іноземними інвестиціями. Тож чи є взагалі у такої держави якась політика, якщо вона повсякчас змінюється? В результаті склалася дуже небезпечна ситуація, бо державне рішення ухвалено без належної експертизи і прорахування наслідків. І якщо не буде прийнято конкретних рішень, які дезавуюють це Розпорядження, справа може стати предметом розгляду у міжнародних судах. Відтак сформується імідж України як держави, що зневажає власні закони. Слід зрозуміти, що закон є святий, його не можна порушувати. Закон “Про іноземні інвестиції” (1992 р.) вважався найкращим законом серед прийнятих у пострадянських країнах. Потім його дезавуювали декретом 1993 р., а згодом вийшов новий закон, проте всі його варіанти підтверджували пільги щодо іноземного інвестування. Якщо закон поганий, потрібно розробити новий закон, але порушувати чинний не повинні ні депутати, ні Президент.

Існує проблема підприємств, які монополізували певні сектори ринку і від яких держава не одержує надходжень до бюджету. Для її врегулювання необхідно розробити дієвий антимонопольний механізм, який впливатиме на підприємства-монополісти. Мікрокриза, яка спровокована невдало прийнятим Розпорядженням, мусить бути подолана на користь іноземного інвестора. Тоді матимемо певні гарантії, що до влади не пройдуть ліві сили, загроза чого реально існує в Україні».

Мартин Диркс, генеральный директор СП “Український мобільний зв'язок” (UMC) також наголосив на погіршенні інвестиційного клімату в Україні: «Україна формує економіку нового типу и це правильний вибір. Залучення іноземних інвестицій одна з найважливіших умов успіху економічних реформ. В 1992 р., коли UMC прийшла в Україну, ми орієнтувались на діючу в той час законодавчу базу. За сім років відбулося дуже багато змін: правила гри на ринку та інвестиційний клімат змінились, але, на жаль, не в кращу сторону. Знищити прірву між задекларованими намірами, прийнятими рішеннями і реальними діями допоможе лише прийняття справедливих законів».

Юрій Гришан, заступник Голови Фонду державного майна України, проаналізував роль приватизаційних процесів у формуванні інвестиційного клімату. Він наголосив на наступному. «Завершилась масова приватизація за приватизаційні папери, яка дала змогу широким верствам населення стати власниками підприємств через: а) викуп малих державних підприємств трудовими колективами; б) придбання акцій великих і середніх підприємств. Ця фаза приватизації не передбачала індивідуального підходу до приватизації великих підприємств, хоч органи приватизації і намагалися у рамках законодавства України враховувати особливості підприємств, що приватизувалися.

На сучасному етапі приватизації