Досягти цього можна шляхом здійснення ряду організаційних, процедурних заходів згідно з законами України. В цьому напрямку вже зроблені деякі кроки. Указом Президента України “Про Державну програму приватизації на 1999 рік” передбачено мінімальне розпорошення акцій підприємств, що приватизуються, визначення ринкових цін продажу об'єктів через організовані ринки.

Привабливість підприємств для потенційних покупців підвищується в результаті їх реструктуризації та передприватизаційної підготовки. Сприятливими у цьому плані є консервація та розукрупнення окремих виробництв, реструктуризація фінансової заборгованості тощо. Це стане основою зменшення собівартості продукції, забезпечить її конкурентоздатність не тільки на світовому, а і внутрішньому ринках. За таких умов привабливість приватизації стратегічно важливих об'єктів для інвесторів зростатиме.

До переліку об'єктів, що готуються до приватизації та перебувають у процесі продажу, входять підприємства нафтопереробної, енергетичної, машинобудівної, хімічної галузей промисловості та транспорту. Слід відмітити, що кількість об'єктів поступово скорочується, а приватизація їх здійснюється після ретельної підготовки.

Важливим інструментом підвищення привабливості українських підприємств, ліквідності їх акцій на внутрішньому та міжнародних ринках є фінансова реструктуризація. Її суть полягає у зміні структури власного та позичкового капіталу підприємства, складу його активів, відокремлення (продаж, оренда) майна, яке не використовується у технологічних процесах з метою поліпшення фінансового стану підприємства. Одним із основних заходів фінансової реструктуризації є перетворення заборгованості підприємства в акціонерний капітал або продаж заборгованості в обмін на надання кредиторові частки у статутному фонді. Фінансовий ефект зазначеного механізму полягає у фактичному погашенні боргів акціонерного товариства в обмін на цінні папери, швидкому надходженні коштів до бюджету. В результаті значно збільшується реальна ринкова вартість підприємств, що приватизуються.

Індивідуальний підхід до приватизації підприємств дасть можливість забезпечити ліквідність їх акцій. Разом з тим, деякі питання потребують законодавчого вирішення, внесення змін до законів України, що є досить проблематичним через небажання народних депутатів голосувати за все, що стосується приватизації.

Для забезпечення процедури відкритості, прозорості та одноетапності проведення конкурсів з продажу пакетів акцій підприємств і особливо тих, які мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави, підготовлено зміни до процедури проведення конкурсів, передбачених Законом України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)”. Така процедура незрозуміла для інвесторів, перешкоджає придбанню пакетів акцій привабливих підприємств. В результаті протягом 1998 р. на конкурсній основі Фондом державного майна було укладено лише 8 договорів з нерезидентами про купівлю-продаж пакетів акцій (Миколаївцементу, Луцького підшипникового заводу, Запорізького феросплавного заводу та ін.).

Згідно з податковим законодавством інвестиції, що вкладаються покупцями пакетів акцій, зараховуються до прибутку підприємств і підлягають оподаткуванню. Це не стимулює інвесторів брати участь у конкурсах, оскільки для них вартість пакета акцій фактично зростає на суму податку. Виходить, що покупець пакету акцій сплачує податок за право внесення інвестицій у стратегічно важливе для економіки України підприємство. І це тоді, коли за державою зберігаються значні контрольні функції щодо діяльності підприємства, а покупець вже сплатив до бюджету 80% вартості пакету акцій. Іншими словами, інвестиції є “подарунком” або безпроцентним кредитом покупця підприємству, оскільки його корпоративні права після цього не розширюються.

З огляду на таку ситуацію значна частина покупців або намагається уникнути виконання інвестиційних зобов'язань, або шукає інших шляхів покриття додаткових витрат, що спричиняє до виникнення юридичних конфліктів та втручання судових органів. Тому потрібно законодавчо врегулювати питання оподаткування інвестицій та можливість коригування статутного фонду ВАТ на розмір внесених інвестицій з метою розширення корпоративних прав інвесторів, в чому вони завжди зацікавлені як підприємці. На часі ухвалення законодавчих актів щодо послаблення податкового тиску на діяльність, пов'язану з придбанням цілісних майнових комплексів з добудовою об'єктів незавершеного будівництва тощо».

Олександр Кіреєв, заступник голови правління Національного банку України акцентував увагу на тому, що Національний банк України зацікавлений у створенні нормального інвестиційного середовища в країні. Приміром, наприкінці березня 1998 р. НБУ зняв обмеження на участь іноземного капіталу у банківському секторі (раніше встановлений ліміт становив 15%). Він також наголосив на тому, що «нас не задовольняє чинна система законодавчого врегулювання питання щодо капіталів банків. У 1996 р. були запроваджені дискримінаційні заходи стосовно участі іноземного капіталу в банківському секторі. Мінімальний статутний капітал для банку за участю українських засновників мав становити 1 млн. екю, для спільного підприємства з участю іноземного капіталу коефіцієнт повинен бути не менше 3, а для банків із 100%-ним іноземним капіталом, які засновуються в Україні, не менше 5. Ми підготували пропозиції до Верховної Ради України з тим, щоб зняти дискримінаційну перепону як для участі іноземного капіталу у банківському секторі, так і для українських засновників банків. Останнім фактично було запропоновано постійну “гонитву за власним хвостом”, тобто вони мали підтримувати мінімальний статутний капітал відносно екю. Оскільки ж цінні папери випускаються і номінуються у національній валюті, то у іноземних і українських засновників банків повсякчас виникала дилема: або збільшувати статутний капітал шляхом капіталізації, або забезпечувати його достатність відповідно до вимог українського законодавства.

Банківська система з 1998 р. перейшла на міжнародні стандарти бухгалтерського обліку, які вимагають, щоб основним оціночним показником був не статутний капітал, який постійно треба збільшувати, а капітал в цілому. На жаль, законодавці сьогодні не готові визнати положення, що розмір статутного, або початкового, капіталу береться до уваги тільки при заснуванні банку (як це прийнято в міжнародній практиці). Далі ж оцінка нормативного рівня капіталу і діяльності банку