Українська законодавча база створення загального інвестиційного клімату вкрай недосконала. Ми й досі послуговуємося не законом, а декретом про валютне регулювання. Перше читання закону про валютне регулювання відбулося у ВР ще в грудні 1995 р., нині він перебуває на другому читанні і найближчим часом його ухвалення не передбачається. За таких умов дуже складно порадити іноземним інвесторам, як їм відрегулювати і забезпечити свої права. Для того, щоб сектор іноземного інвестування в Україні не зменшувався, а збільшувався, потрібно докласти чимало зусиль, але складається враження, що парламент не збирається створювати відповідне законодавче поле (в усякому разі до виборів Президента).

Що ж до Розпорядження Президента, де у п. 2 Національному банку рекомендується призупинити операції з зовнішньоекономічної діяльності СП, зазначу, що за чинним законодавством діє близько 30 нормативних актів, коли тільки рішення суду і податкова адміністрація мають право зупинити рух на рахунку і накласти арешт на кошти, що знаходяться на ньому. Якщо немає рішення суду чи розпорядження податкової адміністрації, банк ніколи не зупинятиме операції на рахунку».

Андрій Бігун, комерційний Аташе Посольства США в Україні також негативно оцінив зміни в інвестиційному кліматі України. Він відмітив наступне.

«Представляючи інтереси інвесторів США в Україні, повинен зазначити, що процеси інвестування почали звужуватися від серпня 1998 р. Це спричинилося фінансовою кризою у Росії й іншими чинниками. Звуження сектора іноземного інвестування найпомітніше у Львові і деяких містах України. І хоч не так вже багато американських підприємств вийшло з ринку України, але ті, що залишилися, також звузили свою діяльність.

Важливою подією для американських підприємств було рішення Держдепартаменту США від 18 лютого 1999 р. про надання Україні у подальшому американської технічної допомоги у повному обсязі. Незважаючи на певну обумовленість допомоги, питання все-таки було вирішене позитивно.

Не менш значним чинником розвитку інвестиційного сектору є рішення Ради директорів Міжнародного валютного фонду про надання Україні кредиту. Американські інвестори чекають на висновки Ради. Сподіваймося, що воно буде позитивним і стане ще одним фактором поліпшення інвестиційної атмосфери.

24 березня 1999 р. на засіданні малої торгової палати США міжнародні представники розглядали можливості інвестиційної діяльності на українському ринку порівняно потужних американських інвесторів. Проте “Розпорядження 37-ох” значно стримуватиме українсько-американські бізнесові відносини, створюватиме атмосферу недовіри. Не вдаючись у юридичні подробиці стосовно того, чи воно має силу прямої дії, чи остаточно набуде її через певний час, воно однозначно матиме негативний вплив. Є така американська приказка: “наступ – це найкраща оборона”. Тож, я гадаю є нагода чітко і назавжди визначити інвестиційну політику держави. І вона має бути не декларованою, а активною, діючою політикою. Потрібно на найвищому рівні проголошувати постійно, щоденно, якщо не щогодини, таку політику інвестиційної діяльності, яка сприяла б піднесенню рівня економічного зростання в Україні. Потребують оприлюднення всі законодавчі акти, постанови, слід, нарешті, нормалізувати і податкову площину (рівень та методи оподаткування), щоб переконати західних інвесторів у тому, що інвестиційна політика в Україні є найважливішою складовою державної політики».

Критичні оцінки сучасного інвестиційного клімату мали місце і в наукових працях таких учених як Л.В.Лисяк, М.В.Стирський, В.М.Шумський, опублікованих в журналі «Фінанси України».

Отже, переважання негативних оцінок сучасного інвестиційного клімату України вимагає його глибокого наукового дослідження, розробки та реалізації низки заходів з метою його поліпшення.

1.3.Фактори формування інвестиційного клімату

Створення сприятливого інвестиційного клімату залежить від дії низки факторів. Під фактором будь-якого процесу розуміють рушійну силу цього процесу. Отже, рушійні сили, які формують інвестиційний клімат в країні, можна назвати факторами інвестиційного клімату.

В науковій літературі приводяться різні види класифікацій факторів. Однією з таких, що заслуговує на увагу при виконанні економічного аналізу та фінансового аналізу, є класифікація факторів, викладена М.І.Яцківим. Він виділяє групи факторів за системою відповідних ознак, що "подаються ранжировано до їхнього значення":

1) За економічним змістом (виробничо-економічні та соціально-економічні фактори);

2) За ступенем впливу (основні і другорядні фактори);

3) За ступенем залучення резервів (інтенсивні та екстенсивні фактори);

4) За внутрішнім змістом (кількісні і якісні фактори);

5) За часом дії (постійні і тимчасові фактори);

6) За ступенем охоплення (загальні і специфічні фактори);

7) За характером дії (об'єктивні і суб'єктивні фактори);

8) За ступенем кількісного виміру впливу (фактори, що піддаються кількісній оцінці, і фактори, що не піддаються кількісній оцінці);

9) За способом визначення впливу (прямі і розрахункові фактори);

10) За об'єктами маркетингового середовища (демографічні, економічні, природні, науково-технічні, політичні, культурного порядку) [94].

На нашу думку, у нашому випадку ми повинні аналізувати фактори за об'єктами інвестиційного середовища (правове середовище, фінансова стабільність, економічні реформи, надмірне регулювання економіки, складні, плутані й високі податки, постійно змінювані правила гри, неможливість виконувати контракти та інші).

Правове середовище є одним з найважливіших факторів формування інвестиційного клімату. З досвіду багатьох країн стало очевидним, що збалансованого бюджету, сучасних технологій та сильного Національного банку недостатньо щоб гарантувати нормальну інвестиційну діяльність. Повинні бути також ефективні суди. Повинні бути контракти, що мають правову силу. Повинні бути справедливі закони. Повинен бути захист прав власності.