Інвестиційний клімат України: проблеми становлення

Економіка України на сучасному етапі потребує великого обсягу як внутрішніх, так і зовнішніх інвестицій. Успадкований від Радянського Союзу затратний тип відтворення виробництва, по-перше, не є ефективним у ринкових умовах, а по-друге, Україна не має таких запасів сировини, щоб дозволити собі й далі розвиватися екстенсивним шляхом. За розрахунками Міністерства економіки України, загальна потреба в інвестиціях для структурної перебудови економіки становить від 140 до 200 млрд. дол., а щорічна потреба в інвестиціях – 20 млрд. дол. Отже, зрозуміло, що стратегічною метою української зовнішньоекономічної політики є активне залучення країни в міжнародні інтеграційні процеси. Проте реалізація цього завдання потребує значної концентрації інтелектуальних, матеріальних, фінансових та природніх ресурсів для розвитку стратегічних технологій як основних факторів конкурентноздатності в світовому співтоваристві. Це є аксіомою, і високопосадовці це розуміють. Принаймні законодавче підгрунтя для цього наша країна має, але все одно з практичною реалізацією привабливого інвестиційного клімату ми маємо значні труднощі. Начебто і політичні зміни в країні вже відбулися, а от все ж таки чогось та не вистачає. Спробуємо ще раз розібратися в основних положеннях такого явища як інвестиції.

ЗАГАЛЬНІ ПЕРЕДУМОВИ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Стрімкий та непередбачуваний розвиток ринкового середовища, скорочення життєвого циклу продукції і технологій роблять все більш очевидним і незаперечним факт, що світовий бізнес переходить до нового етапу свого функціонування. Ці чинники, а також аналіз тенденцій розвитку міжнародних фінансових ринків і глобальні зміни пріоритетів розвитку в різних галузях економіки вказують на активізацію процесів переливання капіталу у світовому масштабі. В умовах, що склались, українські підприємства повинні взяти активну участь у цих процесах, причому як отримувачі або «реципієнти» капіталу.

Для цього необхідно використовувати сучасні інструменти залучення інвестиційних ресурсів. Законом України від 10 грудня 1991 р. № XII „Про інвестиційну діяльність” зазначено, що інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект. Такими цінностями можуть бути:

· кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;

· рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності);

· майнові права інтелектуальної власності;

· сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навиків та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих („ноу-хау”);

· права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права;

· інші цінності.

Зрозуміло, що здійснення інвестиційної діяльності неможливе без певного обгрунтування такого виду діяльності. Саме тому існують наступні варіації інвестиційної діяльності:

· інвестування, здійснюваного громадянами, недержавними підприємствами, господарськими асоціаціями, спілками і товариствами, а також громадськими і релігійними організаціями, іншими юридичними особами, заснованими на колективній власності;

· державного інвестування, здійснюваного органами влади і управління України, Кримської АР, місцевих рад народних депутатів за рахунок коштів бюджетів, позабюджетних фондів і позичкових коштів, а також державними підприємствами і установами за рахунок власних і позичкових коштів;

· іноземного інвестування, здійснюваного іноземними громадянами, юридичними особами та державами;

· спільного інвестування, здійснюваного громадянами та юридичними особами України, іноземних держав.

При цьому слід зазначити, що існує велика кількість критеріїв, за якими визначається інвестиційна привабливість країни. Основні з них – наявність освічених кадрів, недорога робоча сила, великий споживчий ринок, позитивна динаміка економічного зростання. Цим критеріям до певної міри відповідає вітчизняна економіка. Адже починаючи з 2000 року економіка України перебуває у стадії відновлення свого потенціалу, що підтверджується, зокрема, досить високими темпами зростання ВВП і позитивними тенденціями в інвестиційних рейтингах України.

Однак, незважаючи на істотне значення цих позитивних тенденцій, немає гарантій того, що високі темпи зростання збережуться в майбутньому і забезпечать якісні зміни в усіх сферах життя суспільства. Тим більше слід враховувати той фактор, що економічне відновлення відбувається в Україні на тлі істотних викривлень в інституційних основах економіки, структурних перекосів у галузевому та регіональному розвитку, гострих соціальних суперечностей. Наприклад, одним із головних чинників цього є недоліки процесу приватизації, у результаті якої не було досягнуто основної мети роздержавлення власності – відокремлення її від влади, політики від підприємництва. Досить хаотичний і нерідко протиправний процес первинного нагромадження приватного капіталу (власності) призвів до утворення потужних фінансово-промислових груп, тісно пов’язаних із владними структурами і значною мірою залежних від близькості до діючої влади.

Проте протиправно отримана, залежна від політичної кон’юнктури власність (капітал, дохід) не має ні правових гарантій недоторканності й захисту від політично мотивованого перерозподілу, ні правової та суспільної легітимності. Внаслідок цього відносини власності в країні є значною мірою деформованими, непрозорими, такими, що регулюються не ринковими механізмами і нормами закону, а неформальними домовленостями та вибірковим застосуванням чинного законодавства.

Така ситуація є головною причиною як низької інвестиційної привабливості України, так і обмеженої її інвестиційної присутності на зовнішніх ринках. Так, за даними Державного комітету статистики України, станом на 1 січня 2004 р. в Україну надійшло 6,658 млрд. дол. прямих іноземних інвестицій або близько 140 дол. на душу населення (для порівняння: аналогічний показник у Чехії сягає 4000 дол., Угорщині – 2400, Польщі – 1000, Росії – 370 дол.), а сукупний обсяг легальних українських інвестицій на зарубіжні ринки становив лише 163,5 млн. дол.

Усталеною практикою стало надання у непрозорий, економічно необгрунтований спосіб різноманітних пільг окремим суб’єктам господарювання. Це не лише призводить до втрат державного бюджету,