Порядок формування портфеля цінних паперів

Портфель цінних паперів — це сукупність зібраних воєди-но різних фінансових цінностей, які служать інструментом для до-сягнення конкретної мети інвестора. У портфель можуть входити цінні папери одного типу (акції) або різні інвестиційні цінності (акції, облігації, депозитні сертифікати тощо) [13, с 132-133].

Порівняно з портфелем реальних інвестиційних про-ектів портфель цінних паперів має ряд позитивних моментів, а са-ме: можливість формування портфелю з великої кількості фінан-сових інструментів; більш висока ліквідність; більша можливість бути керованим. Разом із тим недоліками є: високий рівень ризи-ку, бо існує не лише ризик на доход, але й ризик на весь інвесто-ваний капітал; відсутність можливості впливати на рівень доход-ності; низька інфляційна захищеність; обмежені можливості ви-бору окремих фінансових інструментів.

У зв'язку з цим, формування портфелю цінних паперів для більшості не інституціональних інвесторів є доцільним лише в тому випадку, якщо нема достатньо ефективних проектів реально-го інвестування або інвестиційний клімат не сприяє їх ефективній реалізації. Що стосується інституціональних інвесторів, зокрема, інститутів спільного інвестування та банків, то для них формуван-ня ефективного та збалансованого портфелю має велике значення.

Процес формування портфелю цінних паперів здійсню-ється після того як конкретизовано цілі формування інвестицій-ної стратегії, визначені пріоритети формування інвестиційного портфелю та оптимізували пропорції інвестиційних ресурсів у розрізі окремих видів портфелів.

Основними етапами формування портфелю цінних паперів є:

1) вибір оптимального типу портфеля;

2) оцінка прийнятного співвідношення ризику та доходності;

3) визначення початкового складу портфеля

4) вибір схеми управління портфелем.

При формуванні портфелю цінних паперів важливе зна-чення має:

У по-перше, тип портфелю. Наприклад, при формуванні агре-сивного (ризикованого) портфелю, який націлений переваж-но на отримання доходу від приросту курсової вартості цінних паперів (в основному акцій), у інвестора ступінь ризи-ку найбільша. Отже, такий інвестор прагне отримати най-більшу доходність у найризикованіші фінансові активи. При формуванні поміркованого (ринкового) портфелю дохід у інвестора буде складатися з приросту курсової вартості, від-сотків за державними цінними паперами, а також з дивіденд-них виплат. Консервативний портфель формується переваж-но з державних облігацій. Інвестор, який формує такий порт-фель зацікавлений в отриманні стабільного доходу протягом тривалого часу, який компенсується високою надійністю.

> по-друге, диверсифікація фондових інструментів. Така дивер-сифікація може носити галузевий чи регіональний характер, а також проводитися за різними емітентами однієї галузі.

У по-третє, необхідність забезпечення високої ліквідності порт-феля. Така необхідність виникає у випадку, коли інвестор формує портфель цінних паперів із метою захисту інвес-тиційних ресурсів від інфляції та наступного їх реінвестуван-ня в реальні інвестиційні проекти.

> по-четверте, необхідність забезпечення участі в керуванні акціо-нерними підприємствами. Така необхідність виникає лише в тому випадку, якщо основною метою інвестора є формування пакету акцій, які дадуть можливість йому керувати підприємством.

> по-п'яте, рівень оподаткування доходу за окремими фінансови-ми інструментами. На відміну від акцій, за якими ставки опо-даткування доходу є незмінними, по облігаціям, зокрема, дер-жавним, можуть встановлюватися певні податкові пільги. Наявність таких податкових пільг може бути достатнім до-датковим стимулом для включення окремих інструментів цього виду у склад портфелю, що формується.

Сформований з урахуванням цих факторів портфель цінних паперів має бути оціненим у сукупності за критеріями до-ходності, ризику та ліквідності з тим, щоб бути упевненим у то-му, що він за своїми параметрами відповідає такому типу порт-фелю, який визначено цілями його формування.

При формуванні портфеля цінних паперів інвестори по-

винні чітко сформувати свою стратегію управління.

Стратегічне управління при формуванні портфеля цінних паперів передбачає виконання таких функцій:

- оцінку інвестиційної привабливості активів; -розробку рейтингів, прогнозування стану ринку в ціло-му, а також його сегментів у галузевому й регіональному розрізах;

- аналіз ринку альтернативних вкладень;

- аналіз ринкового середовища, сильних і слабких сторін основних конкурентів, їхньої частки на ринку;

- пошук нових можливостей, аналіз потреб потенційних клієнтів;

- динамічне спостереження за кон'юнктурою ринку. Можна виділити основні типи інвестиційних стратегій. Стратегія ефективного власника базується на тому, що

інвестор одержує не тільки доступ до певних видів продукції і за-безпечення контролю над фінансовими потоками. Його місія по-лягає також і в підвищенні науково-технічного й виробничо-збу-тового потенціалу, фінансовому оздоровленні підприємства. Ос-новний дохід інвестора є довгостроковим і утворюється в резуль-таті господарської діяльності підприємства. Тому для здійснення цієї стратегії необхідні значні ресурси не тільки на придбання контрольного пакету акцій, але й на розвиток емітента. Коли під-приємство стане високорентабельним і його акції зростуть у ціні, інвестор матиме можливість продати свій пакет і одержати знач-ні прибутки. Саме цю стратегію обирають венчурні фонди для фінансування інноваційного бізнесу.

Стратегія спекулятивного злиття або поглинання відрізняється тим, що інвестор стає власником контрольного па-кета акцій, маючи на мсті доступ до дефіцитних видів продукції (послуг), фінансових ресурсів, одержання у розпорядження вигідних об'єктів нерухомості, а також інших майнових і немай-нових прав. Великі підприємства через застосування цієї стратегії отримують можливість спрямувати значні фінансові потоки на свої дочірні фірми, офіцер, банки тощо.

Інвестор може одержати прибуток або за рахунок уп-равління грошовими потоками підприємства або через реаліза-цію пакета акцій кінцевому інвестору. Мета застосування страте-гії спекулятивного злиття або поглинання відносно дрібних ком-паній зводиться до придбання вигідних площ у престижних рай-онах для використання їх під офіси, склади, зведення нових

будівель. Як передумови використання стратегії можна розгляда-ти належність інвестора до фінансово-промислової групи, бан-ківських або торгово-посередницьких структур, які володіють необхідними коштами для скупки контрольного пакета акцій.

Зазначена стратегія використовувалася й використо-вується, як правило, на перших етапах приватизації, коли на підприємстві починається боротьба за перерозподіл власності.

Вибір стратегії значною мірою визначається типом