Активне управління передбачає ретельний моніторинг ринку, оперативне придбання фінансових інструментів, що відповідають цілям інвестування, а також швидку зміну структури портфеля. Інвестор використовує цю стратегію тоді, коли нама-гається одержати дохідність вищу за середньоринкову. Стратегія активного управління потребує значних витрат, тому що вона пов'язана з інформаційно-аналітичною підготовкою рішень, прид-банням і розробкою власного програмно-технічного і методично-го забезпечення. Саме тому цю стратегію обирають тільки ті інве-стори, які мають достатній капітал і високопрофесійний персонал.

Пасивне управління характерне для консервативних і помірковано-агресивних інвесторів. Головними цілями при па-сивному управлінні є захист вкладень від інфляції й одержання га-рантованого доходу при мінімальному рівні ризику і низьких ви-тратах на управління. Цей тип управління передбачає створення добре диверсифікованих портфелів цінних паперів, для яких мож-на з високою точністю розрахувати дохідність, ризик і ліквідність.

При пасивному управлінні самою розповсюдженою стра-тегію при інвестуванні в акції є стратегія «купив -і- тримай». Особ-ливість цієї стратегії полягає у тому, що її ефективність залежить значною мірою від рівня недооцінки акцій і обраного періоду часу.

Іншою розповсюдженою стратегією пасивного управ-ління виступає стратегія індексного фонду. Вона базується на то-му, що структура портфеля повинна відбивати рух обраного фондового індексу, що віддзеркалює стан усього фондового рин-ку або окремих його сегментів. Види цінних паперів та їх частку визначають так само, як і при розрахунку індексу.

Таким чином, при формування стратегії управління портфелем цінних паперів інвестор має керуватися основними принципами портфельного інвестування такими як безпечність, доходність вкладень. їх ріст та ліквідність.

Література для вивчення теми

1. Про цінні папери та фондову біржу. Закон України від 18 червня 1991 року № 1201-ХІІ.

2. Про національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні. Закону України від 10 грудня 1997 року.

3. Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди). Закон України від 15 березня 2001 року № 2299-Ш.

4. Про Загальні засади функціонування національного депозитарію України. Указ Президента України № 703/99 від 22 червня 1999 року.

5. Про додаткові заходи щодо розвитку фондового ринку України. Указ Пре-зидента України від 26 березня 2001 року № 198/2001.

6. Про затвердження Положення про вимоги до стандартної (типової) форми деривативів. Постанова Кабінету міністрів України від 19.04.1999 року №632.

7. Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 13 «Фі-нансові інструменти. Наказ Міністерства фінансів України від 30 листопа-да 2001 року №559».

8. Положення про операції банків з векселями. Постанова Правління НБУ від 28 травня 1999 року, № 258.

9. Про затвердження Методики розрахунку інтегрального індексу фондового ринку. Рішення Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 20.12.2000 №237.

10. Щодо затвердження Основних засад розвитку саморегулювання на фондо-вому ринку України. Рішення Державної Комісії з цінних паперів та фондо-вого ринку від 22 листопада 2001 року № 350.

11. Кодекс професійної відповідальності членів асоціації Позабіржової фондо-вої торгівельної системи. Затверджено загальними зборами Асоціації ПФТС 25 квітня 1997 р. «Українська Інвестиційна Газета» №8 від 29 люто-го 2000 року, Нормативна база, с 30-31.

12. Губський Б.В. Інвестиційні процеси в глобальному середовищі. К.: Видав-ництво «Наукова думка», 1998. — 390 с

13. Луців Б.Л. Банківська діяльність у сфері інвестицій. — Тернопіль: Еко-номічна думка, карт-бланш, 2001. — С 320.

14. Черкасов В.Е. Международные инвестиции. Учебно-практическое посо-бие. — М.: Дело, 1999. — 160 с.