· прописані норми захисту прав лізингодавця у випадку знищення чи пошкодження майна;

· надана можливість не тільки юридичним, але і фізичним особам отримувати у користування майно на умовах лізингу.

Закон визначає фінансовий лізинг як “вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу, згідно з яким лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі)”.

Суттєвою перевагою Закону є розмежування відносин фінансового лізингу та типової оренди. Наступні риси, притаманні фінансовому лізингу, не є характерними для відносин оренди:

· трьохсторонній характер лізингових відносин;

· наявність кількох договорів (договору лізингу та договору купівлі-продажу);

· придбання майна лізингодавцем у власність для надання його у лізинг;

· активна роль лізингоодержувача, якому надано право обрати предмет лізингу та його продавця;

· мінімальний строк дії договору лізингу, що становить один рік.

В Україні предметом договору фінансового лізингу може бути річ, віднесена до основних фондів. Не можуть бути предметом лізингу земельні ділянки та інші природні об’єкти (ліси, водні ресурси, надра тощо). Також не можуть надаватись у лізинг єдині майнові комплекси підприємств та їх структурні підрозділи (філії, цехи, дільниці). Проте

слід відмітити, що відповідно до Закону, комунальне та державне майно може передаватися у фінансовий лізинг.

Ще однією позитивною рисою Закону (стаття 2) є затвердження пріоритету норм цивільного законодавства перед нормами господарського законодавства у питаннях регулювання відносин лізингу в Україні.

Лізингова діяльність в Україні не ліцензується. Проте держава регулює ринок лізингових послуг та здійснює нагляд за лізинговою діяльністю шляхом запровадження обов’язкового внесення інформації про лізингові компанії до Державного реєстру фінансових установ.

Незважаючи на те, що новий Закон зробив лізинг більш привабливим фінансовим інструментом, на практиці залишається чимало неврегульованих питань. Зокрема, у законодавстві повинен бути прописаний чіткий та прозорий порядок вилучення предмету лізингу в разі несплати лізингових платежів.

Фінансовий лізинг розвивається й ефективно функціонує у тих країнах, де створені сприятливі податкові умови та зведено до мінімуму ризики учасників лізингового договору. У цьому контексті в Україні:

· має бути вдосконалена система податкової амортизації активів, одержаних у фінансовий лізинг;

· необхідно вчасно здійснювати відшкодування податкового кредиту по податку на додану вартість.

Фінансовий лізинг передбачає одержання лізингодавцем банківського кредиту для придбання замовленого обладнання, тому строки лізингового договору значною мірою залежать від тривалості кредиту. Зазначимо, що в Україні переважна частина довгострокових банківських кредитів надається на термін 1-2 роки. Частка кредитів більшої тривалості є незначною і зростає повільно.

Надзвичайно важливо, щоб строки амортизації активів, одержаних за договором фінансового лізингу, були максимально наближеними до термінів, на які банки погоджуються надавати кредити. За інших умов виникає ризик несплати лізингового платежу лізингоодержувачем. У випадку, якщо лізингоодержувач сплачує цей платіж у повному обсязі, має місце “вимивання” його обігових коштів. Таким чином, прискорена амортизація активів у податковому обліку є дієвим інструментом стимулювання фінансового лізингу.

Існуючий в Україні механізм оподаткування податком на додану вартість поки що не сприяє розвитку фінансового лізингу. Необхідно, щоб податкові кредити, які виникають

у лізингодавця та лізингоодержувача у зв’язку з операціями фінансового лізингу, сплачувалися значно швидше, ніж в існуючій нині практиці. Податок на додану вартість має будуватися таким чином, щоб не підвищувати вартість фінансового лізингу, не сповільнювати обіг коштів, інвестованих у цю операцію.

Оскільки Україна спрямовує зусилля на європейську інтеграцію і розширення міжнародного економічного співробітництва, є доцільним її приєднання до міжнародної Конвенції ЮНІДРУА “Про міжнародний фінансовий лізинг” та інших Конвенцій, що містять різні аспекти регулювання лізингових відносин. Це сприятиме розвитку ринку лізингових послуг в Україні.

Переваги фінансового лізингу як ефективного механізму оновлення основних фондів підприємств в умовах відсутності у них достатніх обігових коштів є очевидними. Проте слід зазначити, що головним стимулом для розвитку фінансового лізингу є існування в країні стабільного правового поля та сприятливого податкового середовища, які дозволяють мінімізувати ризики інвесторів. Лише за цих умов Україна може очікувати на стрімкий розвиток національного ринку лізингових послуг побудованого на засадах здорової конкуренції.