- установа банку, в складі якого передбачений цей вид діяльності;

- фінансова лізингова компанія, що створюється спеціально для здійснення лізингових операцій, основою і фактично єдиною функцією якої є оплата майна, тобто фінансування угоди;

- спеціалізована лізингова компанія, яка в додаток до фінансового забезпечення угоди бере на себе комплекс послуг нефінансового характеру (утримання і ремонт майна, заміна зношених частин, консультації по його використанню );

- будь-яка фірма або підприємство, для яких лізинг непрофілююча, але і не заборонена статутом сфера діяльності і які мають фінансові джерела для проведення лізингових операцій.

б) лізингоодержувач – юридична особа в будь-якій організаційно-правовій формі, що здійснює підприємницьку діяльність, або громадянин, котрий займається підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи і зареєстрований як індивідуальний підприємець.

в) продавець лізингового майна ( постачальник) – підприємство-виробник, торгівельна організація або інші суб’єкти підприємницької діяльності, які продають майно, що передається згідно з договором лізингу.

Класифікація видів лізингу отримала достатньо серйозне обгрунтування як в закордонній, так і у вітчизняній теорії і практиці. При виділені видів лізингу виходять перш за все із ознак класифікації.

1. У залежності від складу учасників ( суб’єктів) угоди розрізняють:

- прямий лізинг ( двосторонній ), при якому власник майна ( виробник ) самостійно здає об’єкт в лізинг. Тим самим постачальник і лізингодавець поєднані в одній особі. В такому вигляді двосторонні лізингові угоди не знайшли широкого розповсюдження, оскільки при збільшенні лізингових операцій виробник, як правило, створює свою лізингову компанію. Різновидністю прямого лізингу є зворотній лізинг – майно здається в лізинг тій же особі, у якої воно було куплено. Підприємство ( майбутній лізингоодержувач) має обладнання, але йому не вистачає засобів для виробничої діяльності. Тоді воно знаходить лізингову компанію і продає їй своє майно, але остання, в свою чергу, здає його в лізинг цьому ж підприємству. Таким чином, у підприємства з’являються грошові засоби, які воно може направити на налагодження виробництва, на поповнення оборотних засобів.

- Непрямий лізинг – коли передача майна відбувається через посередників. У даному випадку можна говорити про класичну тристоронню угоду ( постачальник – лізингодавець – лізингоотримувач ) або про багатосторонню угоду з кількома учасниками і повним набором послуг. В якості посередників можуть виступати брокерські компанії, які займаються пошуком і зведенням суб’єктів лізингової угоди і безпосередньої участі в здійсненні угоди не беруть.

2. У залежності від типу майна розрізняють:

- лізинг рухомого майна – лізинг транспортних засобів, що не мають жорсткої прив’язки до нерухомих об’єкиів ( автомобілів, тракторів, комбайнів, літаків тощо), і майна, що легко переміщується;

- лізинг нерухомості – лізинг будівель, споруд, залізничного транспорту та іншого майна, що має жорстку теріторіальну прив’язку;

- лізинг “секондхенд” – лізинг машин і обладнання, що уже були у використанні або морально застаріли за час зберігання. Лізинг обладнання, що вже було в експлуатації, на внутрішньому ринку країни може мати перспективу у зв’язку із скороченням платоспроможного попиту на певні товарно-матеріальні цінності, із розбалансованістю оптової торгівлі засобами виробництва, з відносно невеликими масштабами діяльності товарних бірж. У цьому випадку об’єкт лізингу передається у використання не по первісній, а по оціночній вартості. Підприємство – постачальник самостійно або через лізингову компанію надає в лізинг майно, що було в експлуатації і яке на даний час простоює. Таким чином воно компенсує свої збитки від вимушених простоїв. Передбачивши в договорі лізингу термін, коли може знадобитися майно, підприємство-постачальник отримує його назад і знову зможе використовувати. Користувача лізингу в даному випадку може приваблювати відносно невисока вартість майна.

- Груповий ( великомасштабний ) лізинг, або “біг-тікет-лізинг” застосовується при оренді майнових комплексів або дорогого майна ( заводів, бурових платформ, літаків, суден) і є різновидом лізингу нерухомості.

3. Відповідно до рівня окупності майна розрізняють фінансовий (капітальний) і оперативний лізинг. Це найбільш поширені види лізингу. На рівні закону вперше визначення фінансового та оперативного лізингу в Україні дано в законі “Про оподаткування прибутку підприємств”, де сказано, що фінансовий лізинг ( оренда) – господарча операція суб’єкта підприємницької діяльності, що передбачає придбання з орендодавцем матеріальних цінностей за замовленням орендаря з наступною передачею орендарю права користування такими матеріальними цінностями на строк, не менший від строку їх повної амортизації ї обов’язковою наступною передачею права власності на такі матеріальні цінності орендарю.

Оперативний лізинг (оренда) – господарча операція суб’єкта підприємницької діяльності, що передбачає передачу орендарю права користування матеріальними цінностями, які належать орендодавцю на строк, не більший строку їх повної амортизації з обов’язковим поверненням таких матеріальних цінностей орендодавцю.

В законі України “Про лізинг” такі визначення : фінансовий лізинг - це договір лізингу, в результаті укладення якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує в платне користування від лізингодавця об’єкт лізингу на строк, не менший строку, за який амортизується 60 відсотків вартості об’єкта лізингу, визначеної в день укладання договору.

Оперативний лізинг – це договір лізингу, в результаті укладення якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує у платне користування від лізингодавця об’єкт лізингу на строк, менший строку, за який амортизується 90 відсотків вартості об’єкта лізингу, визначеної в день укладення договору.

4. У залежності від обсягу майна, що передається в лізинг, розрізняють:

- чистий лізинг – це лізинг, при реалізації якого основні зобов’язання по обслуговуванню майна бере на себе лізингоодержувач. Передбачається, що він