При цьому вона зробила розрахунки мінімального строку дії договорів виходячи з того,що амортизація 60% вартості комбайнів досягається протягом 5 років при застосуванні прискореної амор-тизації.Договір фінансового лізингу був укладений 1.12.97р. Отже, очикувалось,що 1грудня 2002 року 300 комбайнів буде викуплено за залишковою вартістю як такі,що були у фінансовому лізингу.Але при затвердженні бюджету на 1998р. Верховна Рада прийняла коефіцієнт амортизації 0,6.Це означає,що тепер 60% вартості комбайнів амортизується протягом 7,8р. (замість 5).Одже,всі договори,укладені на 5 років як договори по фінансовому лізингу на відповідають вимозі закону -строк дії їх коротший, ніж строк,за який амортизується 60% вартості обєкта лізингу.Це дає право податковій інспекції вважати такі договори недійсними та незаконними.Виникає питання:як бути в цій ситуації?.Лізингодавець стверджує,що він не може очикувати повного викупу комбайнів додатково 2,8 років,бо це йому фінансово вкрай не вигідно і відмовляється від продовження терміну дії договору.Текст діючого закону не передбачає ніяких рішень,тому можна ствер-джувати,що ситуація не врегульована законом та некерована.

Таким чином,враховуючи нестабільність у визначенні строків амор-тизації,не можна брати строки за основу для визначення виду договорів фінансового чи оперативного лізингу.Тому пропонується обрати більш стабільну та економічно обгрунтовану ознаку і виходити з того,яка сторона договору несе ризики втрати обєкта лізингу протя-гом дії договору.Така практика поширена в розвинутих країнах і визначається Конвенцією про міжнародний фінансовий лізинг.Також необхідно надати лізингоотримувачу право вирішувати,чи бажає він придбати обєкт фінансового лізингу по залишковій вартості після закінчення дії угоди.Така пропозиція базується на тому,що в момент закінчення строку ринкова ціна обєкту лізингу може змінитися настільки,що залишкова вартість буде більшою ніж ринкова нового подібного майна.

Отже,краще не вимагати від лізингоодержувача обовязкового викупу обєкту, а залишити за ним право на відмовлення.

Також необхідні доповнення до закону Про лізинг.Так,згідно з ста-ттєю № 3 ,тільки субєкти підприємницької діяльності можуть укладати

угоди фінансового та оперативого лізингу.Незрозуміло,чому такі види юридичних осіб,як органи законодавчої та виконавчої влади і бюджетні установи,що не є субєктами підприємницької діяльності,не можуть укладати договори лізингу з метою придбання високо-вартічних основних фондів(легкових,вантажних автомобілів, устатку-вання для лікарнь,меблів та обладнання для навчальних закладів) з поступовою випла-тою вартості такого майна.Тобто потребується роз-ширення кола субєктів лізингу,дозволивши його необмежене викори-стання фізичними та зареєстрованими юридчними особами.Таке роз-ширення надасть рівних прав щодо використання можливостей та переваг фінансового й оперативного лізингу підприємствами різних видів та різних форм власності.

Інша проблема,яка не дає підняти економіку,так це, дуже низька роль банків у сфері лізингового бізнесу.

Процес становлення лізингового бізнесу в Україні можна умовно поді-

лити на два періоди.Перший припадає на 1989-1995 рр.,коли такі опе-рації здійснювали лише комерційні банки.У другому – з 1995 року й по сьогодні – у цій сфері працюють також спеціалізовані лізингові компанії створеніяк за участі банківського капіталу так і без нього.

Переломним етапом становлення та розвитку лізингових відносин стало друге піврічча 1997 року та січень 1998 року,коли було прийнято основнізаконодавчі акти,що регулюють цей вид діяльності.

Розвиток лізингу в Україні стримується через багато причин загаль-ного характеру.

Насамперед даються взнаки відсутність державної програми розвитку

лізингу,низька кваліфікація спеціалістів,які обслуговують ринок цих по-слуг.Лізингові компанії фінансово слабкі,оскільки цілковито залежать від засновників,їм нерідко бракує коштів для придбання саме того об-ладнення,яке зацікавить виробників як потенційних лізингоотримува-чей.Так,засоби транспорту десятки тисяч доларів США за одиницю, обладнання для харчової промисловості(наприклад,млин) – 200-700 тисяч доларів,лінія для виробництва скляної тари – 8 млн.дол. і т.д.

Для більшості вітчизняних бізнесменів,які працюють у даній галузі,це астрономічні ціни.

Механізм реєстрації та вилучення об(єктів лізингу недосконалий, встановлено надто низькі норми амортизації майна,не сформовано вторинний ринок обладнання(а це гальмує розвиток оперативного лізингу), не налагоджено облік статистичних форм лізингових опе-рацій. До цього слід додати,що не спрямовані на підтримку цієї справи податкове,митне та валютне законодавство.

Так,Закон ((Про податок на додану вартість(( містить очевидні супе-речності.У статті 1 зазначено,що лізинг – це продаж послуг,отже є об(єктом обкладання податком на додану вартість; а згідно з статтею 3 передача майна у користування та виплата лізингового платежу не входять до переліку операцій,які обкладаються ПДВ.Така невиз-наченність обходиться недешево.Зважаючи на те,що об(єктами між-народного лізингу є виробниче обладнання ,автотранспорт , тощо, доводиться сплачувати значні суми.Відтак міжнародний лізинг на території України не скоро набуде бажаного розвитку.

Лізинг розвивається в Україні якось однобоко.Так,договори операти-вного лізингу майже не укладаються,оскільки партнерські стосунки суб(єктів лізингової діяльності в Україні не назвеш міцними,до того ж цей вид лізингу приносить низькі прибутки. Потребує вирішення про-блемна ситуація,за якої суб(єктом лізингової угоди в Україні не може бути фізична особа.У країнах Європи та в США такі договори,укладені компаніями з фізичними особами,особливо поширені на ринках нерухомості та легкових автомобілів.

Зважаючи на зазначені фактори,українські банки надають перевагу опосередкованій участі в лізинговому бізнесі – створюють лізингові компанії.Тобто йдеться про непряму участь банківського капіталу у лі-зинговому бізнесі.Але,навіть обравши такий шлях,банк наштовхуєть-ся на досить відчутну перепону – сума,яку він має право інвестувати, не повинна перевищувати 25% від його власного капіталу.Відтак не-великі та низьколіквідні комерційні банки не в змозі брати участь у лі-

зингової діяльності.

Започаткував становлення ринку лізингових послуг АКБ ((Україна((.У 1996 році при банку було створено Фінансово-лізинговий дім.Сього-дні в Україні діють також лізингові компанії ((Аваль-лізинг((,((Укрексім лізинг(( та Харківська регіональна лізингова компанія ((Реал банк((.

Укладений договір між ((Реал банк(( та Державним лізинговим фон-дом (ДЛФ),копманія працює частково на отримані від нього бюджетні кошти.Так,у вересні минулого року на її рахунок надійшло 3 млн.грн. Об(єктом цієї