інве-стицій у країну та значні обсяги зов-нішнього боргу (у першому півріччі по-точного року сукупні платежі з його об-слуговування сягнули 15% від експорту товарів та послуг), зазначена структура зовнішніх кредитів (див. діаграму) може негативно позначитися на структурній реформі в Україні. Її ВВП постійно па-дає і нині становить лише 37% від рівня 1990 року; прискорилися темпи ста-ріння основних фондів; погіршилася структура виробництва з превалюван-ням сировинних галузей та галузей, що випускають продукцію з низьким ступе-нем обробки. Від 1990 року частка енер-гоємних та сировинних галузей (мета-лургії, електроенергетики, паливної промисловості) збільшилась із 21 до 50% від ВВП, тоді як машинобудуван-ня і харчової промисловості — змен-шилася більш як на 40%, а легкої про-мисловості — у вісім разів (до 1.5%).
Стосовно вибору стратегічних цілей інвестування доводиться констатувати, що державні економічні програми та концепції не містять системи підпоряд-кованих цілей (дерева цілей), визначе-них економічними інтересами держа-ви. Цілі забезпечення державної еко-номічної політики (зокрема, перелік пріоритетних галузей) підміняються в них індикаторами (наприклад, фінансо-вими), які, по суті, не є самоціллю і по-винні лише сигналізувати про відхи-лення від цілей. Бракує також аналізу відповідності вибраних інструментів державного регулювання економікою заявленим цілям, сумісності окремих засобів регулювання тощо.
ВАЛЮТНА ПОЛІТИКА ТА ІНВЕСТИЦІЙНИЙ ПРОЦЕС
З огляду на те, що при вирішенні проблем системних перетворень питання фінансової стабілізації мають підпорядковане значення, валютна по-літика повинна враховувати потреби інвестиційного процесу в країні та актив-но йому сприяти. Водночас існує зво-ротний вплив інвестиційного процесу на її цілі, зокрема па динаміку курсу.
Оскільки валютна політика — це комплекс заходів, здійснюваних у сфері міжнародних валютних та інших відно-син як центральними банками, так і органами державного управління, її ре-алізацією має передбачатися високий ступінь координації рішень усіх зацікавлених структур із метою забезпечен-ня поточних (тактичних) та кінцевих (стратегічних) цілей економічної по-літики. При цьому необхідно коригува-ти проміжні (опосередковані) цілі, здоб забезпечити кінцеві: стабільність цін, високу зайнятість, економічне зростан-ня та підтримку рівноваги платіжного балансу.
Основними інструментами валютної політики є:
валютне регулювання;
дисконтна політика;
девізна політика;
вибір режиму (системи) валютних курсів;
зміна зовнішньоторговельного ре-жиму;
участь у міжнародних договорах тощо.
Чинним законодавством у сфері ва-лютного регулювання створено умови для нормального проведення розра-хунків між суб'єктами зовнішньоеко-номічної діяльності України й інших держав за принципами світової торговельної та банківської практики.
У вересні 1996 року наша країна за-явила про приєднання до Статті VIII Статуту МВФ і, отже, зобов'язалася не запроваджувати обмежень на здійснен-ня поточних операцій платіжного ба-лансу, в тому числі щодо повернення іноземних кредитів, репатріації інозем-них власних коштів та нарахованих відсотків, комісій, пені, переказу за кор-дон страхових платежів тощо.
Для здійснення інвестиційної діяль-ності в Україні іноземні інвестори ма-ють право відкривати рахунки в уповно-важених українських банках як у національній, так і в іноземній валютах. Відкриття рахунків резидентами Ук-раїни та інвестування за межі країни піддягає ліцензуванню НБУ.
Щоб заохотити іноземних креди-торів. НБУ у травні 1997 року замість процедури ліцензування одержання ре-зидентами кредитів у іноземній валюті запровадив процедуру їх реєстрації. Приватні негарантовані державою запо-зичення становлять нині 0.9 млрд. до-ларів США.
У квітні 1998 року скасовано обме-ження щодо іноземного інвестування у банківську систему України.
Іноземна валюта, яку банк отримав у вигляді сплати іноземним інвестором відповідної частки статутного капіталу, може використовуватися при здійсненні банківських операцій, у тому числі й при наданні кредитів у іноземній ва-люті, на тих же умовах, на яких надають банки-резиденти, капітал котрих сфор-мовано без участі іноземних інвесторів.
У березні 1999 року НБУ скасував обмеження, запроваджені як тимчасові антикризові заходи, щодо надання ко-мерційними банками резидентам кре-дитів у іноземній валюті та в гривнях (із подальшим конвертуванням коштів у іноземну валюту) для виконання зобов'язань за зовнішньоекономічними контрактами, а також обмеження щодо розмірів відсоткових ставок за позика-ми резидентів у нерезидентів у іноземній валюті. Крім того, з 19 березня поточ-ного року лібералізовано порядок функціонування валютного ринку: ко-мерційним банкам дозволено проводи-ти безготівкові операції з купівлі-прода-жу іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України за вільним договірним курсом, без обмеження маржі та комісійної винагороди. Запро-ваджено також новий порядок устано-влення і використання офіційного обмінного курсу гривні щодо інозем-них валют, яким передбачено форму-вання курсу гривні щодо долара США на підставі інформації про курси та об-сяги операцій на міжбанківському ва-лютному ринку,
Із кінця червня 1999 року, щоб забез-печити виконання домовленостей із МВФ за програмою ЕFF, скасовано ос-таннє антикризове обмеження, а саме: на здійснення попередньої (авансової) оплати резидентами імпортних конт-рактів. Хоча відповідна система валют-них обмежень (валютного контролю) за низьких обсягів валютних резервів сприяла б стабілізації руху капіталу, по-слабленню тиску спекулятивних опе-рацій, збалансуванню попиту і пропо-зиції іноземної валюти на валютному ринку України та уникненню негатив-ного впливу застосування альтернатив-них монетарних інструментів на про-цес кредитування реальної економіки. Тим більше, що вимоги Статті VIII Ста-туту МВФ залишають деякі можливості для маневру в цій Сфері.
ВИБІР ЗАСОБІВ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ВАРТІСТЬ КРЕДИТНИХ РЕСУРСІВ
Щодо інших складових інвестиційного клімату, які стосуються валютної політики, зауважимо: уряд України не виробив конструктив-них підходів до вирішення проблеми конфлікту цілей, що негативно позна-чається на інвестиційному процесі. Зовнішньоторговельна полгтика країни не відповідає завданню забезпечити рівновагу платіжного балансу, а відтак і стабільність валютного курсу. Оскіль-ки на попит на іноземну валюту опосе-редковано (через формування зобо-в'язань резидентів перед нерезидента-ми) впливає тарифне та нетарифне ре-гулювання імпорту, його застосуван-ня, без порушення вимог Статті VIII Статуту МВФ, сприяло б підтриман-ню рівноваги на валютному ринку, а відтак послабленню навантаження на монетарні інструменти.
Щоб контролювати ліквідність ко-мерційних банків, НБУ ще від