Хімічна промисловість України потребує корінної реконструкції, яка передбачає насамперед закриття неконкурентоспроможних підпри-ємств, налагодження виробництва сировини, необхідної для внутрішнього епоживання.|Плануються створення на Черкаському об'єднанні «Азот» потужностей з виробництва капролактаму (для легкої промисловості), рідкого аргону, реконструкція виробництва сечовини; на Сєвєродонець-кому об'єднанні «Азот» - реконструкція виробництва ацетилену та бутандіолу (для автомобільної, взуттєвої, лакофарбової, меблевої, елект-ротехнічної, текстильної, деревообробної промисловості), створення сучасного виробництва засобів хімічного захисту рослин; на підприємст-ві «Сірка» (м. Новояворів Львівської області) - нового виробництва екологічних гербіцидів; на Рівненському об'єднанні «Азот» - виробницт-ва гексилуру.

Очікуються часткова перебудова коксохімічної промисловості -реконструкція установок газифікації вугілля для виробництва хімічної продукції (на Баглійському коксохімічному заводі м. Дніпродзержинськ); реконструкція коксохімічного виробництва зі створення потужностей для випуску метанолу й етилену в м. Авдіївці (нині газ спалюється). Впро-довж десятиліть Україна вивозила 1,5-2,0 мли т коксу в Росію і ще 4 млн т - в колишні соцкраїни Європи, а також у Фінляндію, Швецію. Проте вже в 1994 р. її експорт становив лише 0,6 млн т при обсязі виробництва 17 млн т. Частка України в СНД у виробництві коксу сьогодні становить 44-45%. чавуну - близько 43%, сталі та прокату - до 35%. Доменне виробництво споживає 83-85% виробленого в Україні коксу. Маркетингові дослідження показали, що Україна може експортувати 2-2,"5 млн т коксу за рік. Це б дало змогу окупити витрати на технічне переобладнання галузі. Проте, згідно з програмою розвитку гірничо-металургіґшого комплексу, коксохімічне виробництво розвиватиметься тільки для забезпечення власних потреб через його екологічну небезпечність. На проведення екологічних заходів підприємства не мають коштів. Крім того, оптові ціни на коксівне вугілля в нашій країні вищі за світові на 30-40%, тому це вугілля стає неконкурентоспроможним на світовому ринку. Сучасний рівень видобутку коксівного вугілля не відповідає і вимогам внутрішнього ринку. При потребі в ньому 65 млн т у 1994 р. було видобу-то лише 35 мли т, у 1995 р. - на 8% менше. За оцінками спеціалістів, ресурсна база Донбасу для коксохімічного виробництва вичерпана прак-тично повністю. Нині певна кількість коксівного вугілля ввозиться в Україну з Росії. До 2010 р. Україна може розраховувати на видобуток лише 28,5 млн т коксівного вугілля за рік. За рахунок власного видобутку можна задовольнити 65% потреби в ньому. Імпорт коксівного вугілля становитиме 9-10 млн т за рік. Прогнозні джерела імпорту: Росія (5 млнт за рік), Казахстан (2 млн т), Польща (3-4 млн т). Тепер на світовому ринку пропозиція коксівного вугілля перевищує попит. Таким чином, пріоритети України в закупівлях вугілля ще можуть змінитися.

Коксохімічне виробництво зосереджене на 15 спеціалізованих під-приємствах, на одному фенольному заводі здійснюється глибока переробка коксохімічної продукції. Асортимент готової продукції складається з коксу вологістю 6%, коксу сухого, коксу пекового, коксу металургійного, сульфату амонію, бензолу сирого, бензолу чистого, коксових горішків, коксу дрібного, сірчаної кислоти, сірки технічної, смоли кам'яновугільної, фталевого ангідриду та ін. На експорт ідуть пековнй кокс, сульфат амонію, фталевий ангідрид, бензол.

Останнім часом відбувається процес старіння виробничих потужнос-тей, практично не проводяться роботи з нового будівництва та реконструкції. Основні виробничі фонди зношені на 65%, а хімічні - понад 70%. Станом на 01.01.95 в експлуатації перебували 68 коксівних батарей сумарною потужністю 31,3 млн т (досягнута потужність 27,1 млн т). Середній вік батарей - 19.86 року (нормативний строк експлуатації - 20 років), а 27 батарей (39,7%) зношені повністю. Найбільші підприємства галузі - ВАТ «Авдіївський КХЗ», Маріупольський КХЗ «Маркохім», ВАТ «Запоріжкокс», АТ «Криворіжкокс».

На Загайпільському сірчаному руднику Коломийського району Івано-Франківської області, де вже припинено видобуток і переробку сір-ки, передбачається перепрофілювання на випуск пірокснду водню або поліетилену, переробку смол і пластмас Калуської «Оріани».