Класики буржуазної економії А. Сміт і Д. Рікардо не бачили відмінностей між виробничим та особистим спожи-ванням, а тому вважали, що вартість ССП зводиться до доходів і не включає перенесену на продукт вартість спожитих засобів виробництва. Ця концепція відома у науці під назвою «догма Сміта». На аналогічних позиціях стояв швейцарський економіст Сісмонді, який ототожнював річний ССП і національний доход.

Засновник неокласичної буржуазної економічної теорії Ж. Сей, намагаючись довести справедливість розподілу, який ґрунтується на природних законах, висунув «теорію трьох факторів виробництва». Капітал, праця та земля за Ж. Сеєм виступають самостійними джерелами суспільного багатства у формі відповідно до прибутку, заробітної плати та земельної ренти.

Сумнівна наукова обґрунтованість догми А. Сміта та теорії Ж. Сея не перешкоджає представникам сучасної західної економічної школи, у тому числі П. Самуельсону та В. Нордгаусу, виходити з аналогічних позицій.

У світовій економічній теорії класичного та посткласичного періоду чітко простежуються два основні методологіч-ні підходи до аналізу національного доходу: об'єктивістсько-класичний, до якого належить і марксистський, та суб'єктивістський, який включає пострікардіанські та су-часні немарксистські економічні школи.

Засновники об'єктивістського напряму класичної політичної економії поділяли вихідний принцип — матері-альну суть національного доходу. Вони вважали, що остан-ній може бути лише потоком нових товарів і послуг, вироблених у суспільстві протягом певного часу. Цю точку зору поділяли А. Сміт та Д. Рікардо. На аналогічних позиціях стояв К. Маркс, заслуга якого, поряд з іншим, полягала в істотному поглибленні концепції чистого доходу Д. Рікардо. У «Капіталі» та інших працях К. Маркс неод-норазово звертається до проблеми національного доходу, який він визначав зокрема так: «...Річне виробництво по-винно мати всі ті предмети... за рахунок яких можуть бути заміщені речові складові частини капіталу, спожиті протя-гом року. Коли вирахувати цю частину, залишається чис-тий продукт». На підтвердження цієї концепції К. Маркс запропонував загальну формулу вартості сукуп-ного суспільного продукту:

ССП=С+(У+М) (1) ,

відповідно до якої продукт виступає як матеріальне благо, а національний доход як новостворена у масштабах суспіль-на вартість (У+М), тобто сума вартості необхідного та додаткового продукту, що залишається після вирахування вартості спожитих засобів виробництва (С).

За суб'єктивістською методологією суспільне відтворен-ня трактується як виробництво «корисності», а послуги — як такі, що беруть участь у створенні національного доходу, атому впливають на його розмір. Так, за визначен-ням А. Маршалла, матеріальні та нематеріальні блага, у тому числі різні послуги, які виробляються працею та капіталом країни, становлять національний доход.

Проте, згідно з цим підходом, національний доход роз-глядається як вартість новостворених лише у сфері мате-ріального виробництва товарів і послуг. Цим відкидається та частина національного продукту та національного доходу, яка створюється у сфері нематеріального виробництва або послуг. Зараз у сфері послуг України створюється 1/5 національного продукту.

На відміну від цього, за концепцією корисності до складу національного продукту та національного доходу входять блага, які створюються у матеріальному вироб-ництві та у сфері послуг. Отже, цей підхід дає змогу точніше оцінити результати економічної діяльності суспіль-ства. Водночас його прихильники не розрізняють послуг, які входять до складу національного продукту, та ті з них, які відшкодовуються за рахунок останнього.

Отже, у чистому вигляді жодна з розглянутих концеп-цій не розкриває змісту національного доходу. Очевидно, що пошук відповіді на це запитання передбачає узгоджен-ня обох концепцій з урахуванням реальної практики.

З викладеного випливає, що національний доход як економічна категорія — це сукупність відносин, що вини-кають у суспільстві з приводу відтворення новостворених товарів і послуг, тобто їх виробництва, розподілу, обміну та споживання. [8, с. 320-327]

Розбіжності між двома методологічними підходами до аналізу національного доходу мають своїм корінням розв'язання проблеми продуктивної та непродуктивної праці.

Будь-яка праця, що служить для задоволення суспіль-них потреб, виступає корисною, проте не кожна праця є безпосередньо продуктивною. А. Сміт вважав єдино продуктивною працю, пов'язану з виробництвом матеріальних благ: «Один вид праці збільшує вартість предмета, до якого вона докладається, інший вид праці не справляє такого впливу. Першу, оскільки вона виробляє, певну вар-тість, можна назвати продуктивною працею, другу — не-продуктивною». Це положення, яке він висував на основі аналізу капіталізму, має велике значення для пояс-нення виробництва національного доходу за будь-якої економічної системи.

За К. Марксом, продуктивною виступає праця, яка втілюється у нових товарах. Під останніми він розумів і послуги. У багатьох місцях «Капіталу» ідея непродук-тивної праці співіснує з критикою «речового фетишизму», спрощеного тлумачення послуг та підкреслюється те, що зближує послуги з продуктами матеріального виробництва. Але внаслідок слабкого розвитку сфери послуг на той час розширювальна концепція продуктивної праці не дістала всебічного висвітлення у працях Маркса.

Представники суб'єктивістської школи, не розрізняють виробничу та невиробничу сфери, продуктивну та непродуктивну працю, оскільки вважають всю економіку виробництвом корисностей.

Теоретично, звичайно, можна стверджувати, що у системі, яка перетворює національну економіку в єдине усу-спільнене господарство, уся праця виступає як безпосе-редньо продуктивна. Однак саме життя свідчить про існування, за словами К. Маркса, «третього класу осіб», які одержують за свої послуги плату від безпосередніх вироб-ників або від власників. «Треті особи» живуть за рахунок чистого продукту, створеного у виробництві. Тому поділ праці на продуктивну та непродуктивну має серйозні підстави.

Отже, існують послуги, які повинні відшкодовуватися за рахунок чистого продукту, створеного у виробничій сфері. Від розв'язання проблеми виробництва національного доходу залежить і наукове розв'язання питання його розподілу та перерозподілу.

Останнім часом у вітчизняній