літературі трапляються твердження про те, що розглянуті відмінності між двома сферами суспільного виробництва мали місце лише на початковій стадії індустріальної епохи, коли матеріальне виробництво абсолютно переважало Твердять так: як фі-зіократи вважали продуктивною лише працю у землероб-стві, так і класики вважали єдино продуктивною на стадії машинного розвитку працю лише у матеріальному вироб-ництві. За сучасних умов, коли в країнах завершився або завершується перехід від індустріальної до інформаційної епохи, значно зростають масштаби та роль сфери послуг (науки, освіти, охорони здоров'я, комунального господар-ства, державного управління, охорони правопорядку та ін.). Результативність, ефективність виробництва за цих умов значною мірою залежить від ступеня розвитку й якості функціонування цієї сфери, а національне багатст-во — від рівня наукових і технічних знань, від так званих вкладень у «людський капітал».[11, с. 58-63]
Ступінь розвитку сфери послуг сьогодні може служити важливим показником економічної та соціальної зрілості суспільства. Адже її станом визначаються і якість робочої сили, і якість життя, можливості освіти, охорони здоров'я, культури, повноцінного відпочинку та дозвілля.
Проте до числа галузей, де створюється національний доход, в СРСР безпідставно не включали науку (хоча її переважна частина нині перетворилася на безпосередню продуктивну силу, а результати її функціонування набули товарної форми), частково геологорозвідку (більше половини її продукції), пасажирський транспорт, освіту, охорону здоров'я, а також ряд інших галузей, які надають життєво важливі послуг населенню та виробництву і спрямовані на задоволення особистих і виробничих потреб. Але розв'язання цього питання вимагає передусім з'ясування суті послуги, її натуральної та вартісної форми, розмежу-вання фонду заміщення та новоствореної вартості у цих галузях, а також уточнення методики обчислення продук-тивності праці у сфері послуг.
«Сфера послуг» у широкому розумінні виступає як сукупність видів діяльності, не пов'язаних безпосередньо з фізичною, спрямованою на виробництво речей, працею. Ця сфера включає усі види розумової праці, у тому числі у державному апараті, та має високі темпи зростання. Праця у цій сфері вчителів, науковців, медичних працівни-ків та багатьох інших категорій є продуктивною. Водночас чимало видів діяльності (наприклад, служителів культів, різних посередників, які лише опосередковують, нічого нового не створюючи, переміщення старих і новостворених товарів та послуг, діячів сфери розваг, не виправданих суспільними потребами зайнятих у державному апараті, охороні порядку, військовослужбовців тощо), які визнати продуктивними неможливо.[7, с. 419-424]
Отже, повністю відкинути відмінності між продуктив-ною та непродуктивною працею не можна. Без такого розмежування надзвичайно проблематичним стає не лише пояснення виробництва національного доходу, Без цього неможливо зрозуміти, чому у розподілі суспільного багат-ства повинні витримуватися певні пропорції між працею, яка створює національний доход, та працею, яка його не створює.
Якщо необхідна рівновага між двома сферами економі-ки порушується, потік нових благ зменшується і має розподілятися між більшою кількістю продуктивних та непродуктивних працівників, внаслідок цього загальні умо-ви нормального функціонування економіки порушу-ються.
Створений протягом певного часу національний до-ход — це по суті економічний ефект, який досягається Суспільним виробництвом. Із збільшенням національного доходу зростають як економічні, так і соціальні можливос-ті суспільства.
Зростання національного доходу тісно пов'язане з дією факторів підвищення ефективності суспільного виробництва. Спеціалісти вважають, що зараз існує близько 60 факто-рів останнього, які належать до системи продуктивних сил. Крім цього, є ряд факторів, які належать до економічних відносин та їх взаємодії з продуктивними силами, а також фактори, які пов'язані з впливом на цей процес надбу-дови.
Особливо сприятливі умови для збільшення національно-го доходу, як показує досвід, створює перехід до переважно інтенсивного, фондозаощаджуючого типу економічного зростання, коли поряд з підвищенням продуктивності праці та економією робочого часу знижується і суспільна «ціна» кожної одиниці національного доходу. Останню у загально-му плані можна визначити за допомогою формули ефек-тивності суспільного виробництва (ЕФ):
ЕФ=НД/ЗП (2),
де НД — національний доход, вироблений, наприклад, за рік;
ЗП — затрати суспільної праці на його вироб-ництво.
Цей показник можна визначати і як відношення при-росту національного доходу до приросту матеріальних затрат, або затрат на оплату праці зайнятих у матеріаль-ному виробництві.
Підвищення ефективності виробництва означає, що зростання національного доходу відбувається не будь-якою ціною, а за рахунок більш раціонального, економічного, екологічно сприятливого використання всіх ресурсів, тобто з мінімумом затрат.
Для розвинутих економічних систем характерні зага-лом високі темпи, економічного зростання. Проте це не означає відсутності кризових спадів та застійних явищ, які неминучі у випадку серйозних деформацій в економіці та методах господарювання.
Про рівень ефективності економіки України у зістав-ленні з іншими країнами свідчать дані табл. 1.
Таблиця 1 - Виробництво умовно чистої продукції одного зайнятого у 2007 р. (в тис. дол.)
Країна |
Всього |
Сільське господарство |
Промисловість |
Будівництво
Росія |
12,1 |
2,6 |
13,2 |
6,2
Україна |
10,6 |
2,9 |
10,6 |
3,5
Білорусь |
12,2 |
2,6 |
13,4 |
7,0
США |
47,1 |
29,3 |
60,0 |
43,0
Японія |
36,0 |
6,3 |
60,0 |
43,0
Німеччина |
32,2 |
18,5 |
40,0 |
31,8
Франція |
38-.9 |
20,7 |
40,0 |
29,0
Туреччина |
12,0 |
2,2 |
16,7 |
10,5-
Розв'язання проблеми стабілізації та відновлення тем-пів економічного розвитку неможливе без переходу до регульовано-ринкової економіки, яка забезпечує більш сприятливі умови для використання досягнень науково-технічного прогресу та інтенсифікації виробництва.[1, с. 115-117]
2 Розподіл, перерозподіл, споживання та нагромадження національного доходу
Національний доход — це, образно кажучи, «національ-ний пиріг», за рахунок якого існує та розвивається суспі-льство та який підлягає поділу між окремими індивідами та групами. Пропорції останнього справляють безпосеред-ній вплив на особисті та сімейні доходи, зумовлюючи їх диференціацію, а разом з тим матеріальний та соціальний статус окремих людей та соціальних груп.[2,с. 288-289]
Первинні та вторинні доходи. Розподіл національного доходу виступає як сукупність відносин, що виникають з приводу новоствореної