Ступінь розвитку сфери послуг сьогодні може служити важливим показником економічної та соціальної зрілості суспільства. Адже її станом визначаються і якість робочої сили, і якість життя, можливості освіти, охорони здоров'я, культури, повноцінного відпочинку та дозвілля.

Проте до числа галузей, де створюється національний доход, в СРСР безпідставно не включали науку (хоча її переважна частина нині перетворилася на безпосередню продуктивну силу, а результати її функціонування набули товарної форми), частково геологорозвідку (більше половини її продукції), пасажирський транспорт, освіту, охорону здоров'я, а також ряд інших галузей, які надають життєво важливі послуг населенню та виробництву і спрямовані на задоволення особистих і виробничих потреб. Але розв'язання цього питання вимагає передусім з'ясування суті послуги, її натуральної та вартісної форми, розмежу-вання фонду заміщення та новоствореної вартості у цих галузях, а також уточнення методики обчислення продук-тивності праці у сфері послуг.

«Сфера послуг» у широкому розумінні виступає як сукупність видів діяльності, не пов'язаних безпосередньо з фізичною, спрямованою на виробництво речей, працею. Ця сфера включає усі види розумової праці, у тому числі у державному апараті, та має високі темпи зростання. Праця у цій сфері вчителів, науковців, медичних працівни-ків та багатьох інших категорій є продуктивною. Водночас чимало видів діяльності (наприклад, служителів культів, різних посередників, які лише опосередковують, нічого нового не створюючи, переміщення старих і новостворених товарів та послуг, діячів сфери розваг, не виправданих суспільними потребами зайнятих у державному апараті, охороні порядку, військовослужбовців тощо), які визнати продуктивними неможливо.[7, с. 419-424]

Отже, повністю відкинути відмінності між продуктив-ною та непродуктивною працею не можна. Без такого розмежування надзвичайно проблематичним стає не лише пояснення виробництва національного доходу, Без цього неможливо зрозуміти, чому у розподілі суспільного багат-ства повинні витримуватися певні пропорції між працею, яка створює національний доход, та працею, яка його не створює.

Якщо необхідна рівновага між двома сферами економі-ки порушується, потік нових благ зменшується і має розподілятися між більшою кількістю продуктивних та непродуктивних працівників, внаслідок цього загальні умо-ви нормального функціонування економіки порушу-ються.

Створений протягом певного часу національний до-ход — це по суті економічний ефект, який досягається Суспільним виробництвом. Із збільшенням національного доходу зростають як економічні, так і соціальні можливос-ті суспільства.

Зростання національного доходу тісно пов'язане з дією факторів підвищення ефективності суспільного виробництва. Спеціалісти вважають, що зараз існує близько 60 факто-рів останнього, які належать до системи продуктивних сил. Крім цього, є ряд факторів, які належать до економічних відносин та їх взаємодії з продуктивними силами, а також фактори, які пов'язані з впливом на цей процес надбу-дови.

Особливо сприятливі умови для збільшення національно-го доходу, як показує досвід, створює перехід до переважно інтенсивного, фондозаощаджуючого типу економічного зростання, коли поряд з підвищенням продуктивності праці та економією робочого часу знижується і суспільна «ціна» кожної одиниці національного доходу. Останню у загально-му плані можна визначити за допомогою формули ефек-тивності суспільного виробництва (ЕФ):

ЕФ=НД/ЗП (2),

де НД — національний доход, вироблений, наприклад, за рік;

ЗП — затрати суспільної праці на його вироб-ництво.

Цей показник можна визначати і як відношення при-росту національного доходу до приросту матеріальних затрат, або затрат на оплату праці зайнятих у матеріаль-ному виробництві.

Підвищення ефективності виробництва означає, що зростання національного доходу відбувається не будь-якою ціною, а за рахунок більш раціонального, економічного, екологічно сприятливого використання всіх ресурсів, тобто з мінімумом затрат.

Для розвинутих економічних систем характерні зага-лом високі темпи, економічного зростання. Проте це не означає відсутності кризових спадів та застійних явищ, які неминучі у випадку серйозних деформацій в економіці та методах господарювання.

Про рівень ефективності економіки України у зістав-ленні з іншими країнами свідчать дані табл. 1.

Таблиця 1 - Виробництво умовно чистої продукції одного зайнятого у 2007 р. (в тис. дол.)

Країна |

Всього |

Сільське господарство |

Промисловість |

Будівництво

Росія |

12,1 |

2,6 |

13,2 |

6,2

Україна |

10,6 |

2,9 |

10,6 |

3,5

Білорусь |

12,2 |

2,6 |

13,4 |

7,0

США |

47,1 |

29,3 |

60,0 |

43,0

Японія |

36,0 |

6,3 |

60,0 |

43,0

Німеччина |

32,2 |

18,5 |

40,0 |

31,8

Франція |

38-.9 |

20,7 |

40,0 |

29,0

Туреччина |

12,0 |

2,2 |

16,7 |

10,5-

Розв'язання проблеми стабілізації та відновлення тем-пів економічного розвитку неможливе без переходу до регульовано-ринкової економіки, яка забезпечує більш сприятливі умови для використання досягнень науково-технічного прогресу та інтенсифікації виробництва.[1, с. 115-117]

2 Розподіл, перерозподіл, споживання та нагромадження національного доходу

Національний доход — це, образно кажучи, «національ-ний пиріг», за рахунок якого існує та розвивається суспі-льство та який підлягає поділу між окремими індивідами та групами. Пропорції останнього справляють безпосеред-ній вплив на особисті та сімейні доходи, зумовлюючи їх диференціацію, а разом з тим матеріальний та соціальний статус окремих людей та соціальних груп.[2,с. 288-289]

Первинні та вторинні доходи. Розподіл національного доходу виступає як сукупність відносин, що виникають з приводу новоствореної