Первинні доходи не залишаються повністю у розпо-рядженні суб'єктів виробництва, а у результаті перерозпо-ділу частково трансформуються у вторинні, або похідні доходи. Основними каналами перерозподілу «національно-го пирога» є система ціноутворення, фінансово-кредитна система, насамперед її центральна ланка — державний бюджет, внески до суспільних, доброчинних і релігійних фондів та організацій тощо.

Вторинні, або похідні доходи у сучасних економічних системах реалізуються через виплати із соціального стра-хування, стипендії, інші надходження з фінансових закла-дів (проценти по вкладах, виграші по позиках, лотереях тощо).[9,с. 287-293]

У західній економічній літературі розрізняють також функціональний та вертикальний розподіл доходів у суспільстві. Перший відбувається на ринках різних факторів виробництва — праці, засобів виробництва, природних ресурсів та інших і пов'язаний з цінами останніх, з механіз-мом ринкового саморегулювання, який розглядався у спеці-альній темі. Так, якщо існує дефіцит робочої сили, пред-ставники найманої праці можуть вимагати більш високої заробітної плати, частка якої у національному доході у результаті її підвищення зростатиме. Якщо існує дефіцит засобів виробництва чи природних ресурсів, зростає ціна факторів виробництва, а разом з тим й частка доходів їх власників у національному доході. Отже, функціональний розподіл доходів характеризує розподіл доходів між влас-никами різних факторів виробництва.

Вертикальний розподіл доходів показує, як розподіляю-ться доходи між різними індивідами та домашніми госпо-дарствами (сім'ями), "незалежно від джерел і засобів їх одержання, а також, які доходи перебувають у розпоряджен-ні відповідних домашніх господарств. ,

Вертикальний розподіл ресурсів також впливає на по-пит і пропозицію на відповідних ринках. Так технічний прогрес, викликаючи, зміни у структурі попиту на робочу силу (підвищення в одних професійних групах, знижен-ня — в інших), впливає на співвідношення заробітної пла-ти різних категорій найманих працівників та доходів їх сімей.

Незважаючи на те, що ці два підходи ґрунтуються на методологічних засадах суб'єктивістської школи, вони є цінними для розв'язання ряду теоретичних і практичних питань макроекономічного аналізу, зокрема при виборі, оптимального варіанта податкової системи країни тощо. Тому з переходом до системи національних рахунків цей підхід набуватиме широкого застосування в Україні»

Споживання та нагромадження національного доходу. У результаті розподілу та перерозподілу доходу нації в усіх власників і трудящих, груп населення, сімей та індивідів, підприємств та установ утворюються кінцеві доходи, з використанням яких пов'язана заключна стадія руху національного доходу — його споживання. Доход нації призначений для поточного споживання населення та на-громадження. Останнє виступає необхідною умовою розширеного відтворення, характерного для сучасних еконо-мічних систем, у зв'язку з чим частка національного доходу систематично використовується для нарощування ресурсів і вдосконалення науково-технічного й організацій-ного досвіду суспільства. Тому показник «національний доход, використаний на споживання та нагромадження», обчислюється за формулою:

НД = ФС+ФН (3),

де ФС — фонд споживання населення, який у формі осо-бистих доходів надходить трудящим та власникам еконо-мічних ресурсів, а також непрацездатним;

ФН — фонд нагромадження, який у формі капіталовкладень (держав-них та ін.) використовується для розширення виробництва та соціальної інфраструктури.

Національний доход, використаний на споживання та нагромадження, не збігається з показником виробленого національного доходу. Використаний доход нації зменшу-ється на суму втрат (незібраний або частково зіпсований врожай, втрати від стихійного лиха). Він може зростати чи зменшуватися й залежно від сальдо зовнішньоекономічної діяльності.

Велика увага у макроекономічному аналізі приділяєть-ся співвідношенню споживання та нагромадження. З одно-го боку, фонд нагромадження, його обсяг і структура визначають темпи розширеного відтворення. 3 другого бо-ку, надмірне збільшення фонду нагромадження стримує зростання споживання, особистих доходів, у результаті чого підриває стимули до розширення виробництва та підвищення його ефективності. Отже, залежність між фондом нагромадження та темпами зростання не прямо пропорційне.[14,с. 153-155]

Утвердження адміністративно-командної системи озна-менувалося значним підвищенням норми нагромадження (ця норма характеризується часткою1 національного дохо-ду, яка використовується для нагромадження). У Росії напередодні першої світової війни вона становила 8,5 %. Дещо вищим був цей показник напередодні першої п'ятиріч-ки. Але вже на початку другої п'ятирічки норма нагро-мадження перевищила 30 %. Останній показник до того ж зменшений, оскільки оптові ціни на інвестиційні ресурси були у цей час знижені. Індустріалізація вимагала певного підвищення норми нагромадження, але вона зросла до надмірно високого рівня, який не відповідав можливостям країни. Тому підвищення темпів економічного зростання супроводжувалося невідшкодованими втратами частини ресурсів, зниженням життєвого рівня великих груп насе-лення (насамперед селянства), порушенням найважливі-ших пропорцій відтворення.

Форсоване нагромадження у колишньому СРСР вело до фондового надвиробництва. Про це свідчить досить висока частка нагромадження, що уберігалася протягом декількох десятиліть. На рівні кінцевого продукту існування фондо-вого надвиробництва підтверджується випереджуючим зростанням виробничих фондів порівняно з національним доходом. За 1980—1990 рр. обсяг виробничих фондів в Україні зріс на 63 %, а національний доход — лише на 53 %. У програмі «500 днів» С. Шаталіна і Г. Явлінського зазначалося що в СРСР надлишкові потужності становили від 1/4 до 1/5 обсягів промислового виробництва.

У найближчі роки політика уряду України