Важливе місце у структурі світової економіки по-сідають інфраструктурні галузі. Залежно від виконуваних функцій у національних і світовому господарствах вони групуються у ком-плекси виробничої, інституційної, інформаційної, економічної, ринкової інфраструктури.
Інфраструктура — це сукупність галузей і видів діяльності, які обслуговують виробництво (виробнича інфраструктура — транс-порт, зв'язок, шляхи, лінії електропередач і т. д.) і населення (соціальна інфраструктура —комплекс закладів охорони здоров'я, торгівлі тощо).
Термін «інфраструктура» і перша самостійна теорія інфра-структури вперше постали у працях А. Маршалла (1910) і Д. Кларка (кінець 40-х років). Рівень розвитку інфраструктури залежить від стадії технологічного та економічного розвитку суспільства. В умовах глобалізації світової економічної системи і набуття нею рис цілісності, інтенсифікації регіональних інтеграційних процесів, інтелектуалізації та інформатизації національного і світового роз-витку роль інфраструктурних галузей невпинно зростає, відбу-вається їх диференціація, зростають кількісні та якісні показники їхньої роботи, роль і місце у світовому господарстві. Інфраструктурні галузі та об'єкти характеризуються високою гнучкістю за-лежно від рівня їхніх виробничих і соціальних функцій, черговості їх виконання, масштабів створеного потенціалу та обсягу послуг, що ними надаються. Дедалі більшого значення нині набуває міжнародна інфраструктура — сукупність національних елементів транспортних систем, інформації та зв'язку, міжнародних банків і сфери послуг світового рівня, що забезпечують зовнішньоекономічну діяльність і функціонування міжнародного капіталу, розвиток бізнесу та конкуренції.
Перехід до інформаційно-технологічної моделі світового гос-подарства потребує якісного розвитку наявних та створення нових об'єктів і ланок інфраструктури, яким були би притаманні внут-рішня єдність і спільне функціональне призначення.
Найвищого рівня всі види інфраструктури набули у розвинутих країнах. Сектор послуг тут сягає близько 75 %. Так, у секторі послуг США зайнято понад 70 % економічно активного населен-ня, у країнах Західної Європи — від 60 % (ФРН, Фінляндія) до 70 % (Бельгія, Нідерланди, Норвегія). Аналіз внутрішньої струк-тури сектора послуг цих країн показує, що активніше розвивають-ся не традиційні галузі типу готельного й ресторанного бізнесу, а такі, як фінансові послуги, професійне навчання, дизайн, освіта, охорона здоров'я, соціальне забезпечення. В індустріальних краї-нах (деякі держави Південної та Східної Європи, Китай), «нових індустріальних країнах» (Аргентина, Бразилія, Гонконг, Малайзія, Сінгапур, Тайвань, Республіка Корея, Мексика), найбільш розви-нутих країнах Африки частка зайнятих у сфері послуг становить приблизно ЗО—40 %, внутрішня структура характеризується під-вищеною часткою виробничих галузей (транспорт, зв'язок) і по-ниженою — фінансової, інформаційної та соціальної. У доіндустріальних країнах Африки, Азії та Латинської Америки частка зайнятих у секторі послуг є відносно високою внаслідок нерозвинутості промисловості або сільського господарства. Наприклад, у Сальвадорі цей показник сягає 69 %, Гондурасі — 72 %, Беніні — 74 %. Серед галузей інфраструктури тут переважає готельний і ресторанний бізнес,
Зростання ролі інфраструктури у світовому суспільному ви-робництві та обігу потребує дальшого підвищення економічної ефективності всіх й галузей, і насамперед транспортних.
Транспортна інфраструктура є важливим елементом світових продуктивних сил. Еволюція її різних видів відбувається паралель-но з розвитком світового господарства і підкоряється його зако-нам. У свою чергу транспортна інфраструктура активно впливає на розвиток економіки окремих країн і світового господарства в цілому. Завдяки розвитку міжнародного транспорту розширю-ються межі міжнародних відносин, збільшуються обсяги світової торгівлі, залучаються в міжнародні економічні, науково-технічні та культурні відносини нові території, країни й народи. Транспорт сприяє процесам інтернаціоналізації та глобалізації міжнародних економічних відносин.
