Реферат - Інформаційна інфраструктура
9

з основних напрямів державної інформаційної політики. Окреслено основні національні інтереси України у інформаційній сфері, які знаходяться у площинах збереження гуманітарних і соціальних цінностей суспільства, формування об’єктивного сприйняття України, забезпечення розвитку сучасних інформаційних технологій та захисту національних інформаційних ресурсів.

Але попри певні зрушення в розвитку національного інформаційного простору та нормативно-правового забезпечення інформаційних відносин, загальна ситуація у інформаційній сфері ще не відповідає сучасним вимогам, інтересам суспільства і держави.

Неподоланою залишається тенденція прогресуючого відставання України від провідних країн світу у рівні і темпах розвитку національних інформаційних ресурсів та відповідної інфраструктури.
Сучасна епоха побудови суспільства, в якому за рахунок розвитку продуктивних сил більшість працездатного населення залучена до інформаційної сфери, сприяє розвитку нових форм і методів досягнення країнами політичних, економічних та інших цілей на інформаційному рівні. Створено умови для геополітичного домінування країн, що встигли перейти на постіндустріальний тип економіки.

Як продукт економіки інформація та інформаційні технології в сучасному світі стали, в стратегічному плані, важливішими за мільйони тонн виплавленої сталі або десятків тонн золота, від автомобілів, верстатів, побутових приладів та будь-якої іншої продукції індустріального віку.
Видатки на інформацію становлять у середньому три чверті доданої вартості сучасної продукції. У новій економіці купують і продають концентроване знання — колосальний обсяг інтелектуального змісту в крихітній матеріальній оболонці (прикладом можуть бути комп’ютерні програми, найновіші ліки або останні моделі авіаційно-космічної техніки, ціна яких передусім зумовлена витратами за статтею «Дослідження і розробка»).

Такі складові інформаційного середовища України, як інформаційні ресурси, інформаційні технології, та інформаційна інфраструктура сьогодні значною мірою визначають рівень і темпи соціально-економічного, науково-технічного і культурного розвитку країни.
Водночас сучасні інформаційні технології приносять з собою не тільки небачені раніше можливості розвитку суспільства, але й створюють загрози абсолютно нового типу.

Виходячи с цього необхідно не лише розвивати національний інформаційний ресурс, але й захищати його від широкого спектра існуючих та потенційних інформаційних загроз що створюють небезпеку нанесення шкоди життєво-важливим інтересам особистості, суспільства через інформаційний вплив на свідомість, підсвідомість, інформаційні ресурси, та інші об'єкти інформаційної інфраструктури країни.

Відомо, що інформація (знання) може використовуватись як найбільш ефективний, засіб забезпечення національних інтересів та розв'язання протиріч у різних сферах державної та суспільної діяльності, що породжує специфічну боротьбу засобами інформаційного впливу. Виникає реальна потреба захисту всіх суб’єктів інформаційних стосунків від можливих негативних наслідків.
Особливого значення вирішення проблеми інформаційної безпеки набувають в сучасних умовах глобалізації інформаційних процесів, тому у ст. 17 Конституції України підкреслено, що забезпечення інформаційної безпеки — одна з найважливіших функцій держави, справа всього народу.

Головна інформаційна загроза національній безпеці – це загроза впливу іншої сторони на інформаційну інфраструктуру країни, інформаційні ресурси, на суспільство, свідомість, підсвідомість особистості, з метою нав’язати державі бажану (для іншої сторони) систему цінностей, поглядів, інтересів і рішень у життєво важливих сферах суспільної й державної діяльності, керувати їхньою поведінкою і розвитком у бажаному для іншої сторони напрямку. Власне, це є загрозою суверенітету України в життєво важливих сферах суспільної й державної діяльності, що реалізовується на інформаційному рівні.

Недарма технічну політику у сфері захисту державних інформаційних ресурсів в мережах передачі даних, криптографічного та технічного захисту інформації реалізовує Департамент спеціальних телекомунікаційних систем та захисту інформації служби безпеки України. У межах своїх повноважень Департамент організовує виконання законів та інших нормативно-правових актів, здійснює систематичний контроль за їх реалізацією.
Інформаційні ресурси є важливим не тільки стратегічним, але й тактичним об'єктом (особливо це стосується державних структур), який неможливо не враховувати при прийняті рішень у всіх сферах державного управління. Зацікавленість закордонних компаній нав‘язати державі, національним інформаційним і телекомунікаційним мережам та системам умови функціонування, що надають односторонні політичні та інформаційні переваги урядам країн цих компаній, може призвести до втрати інформаційного суверенітету держави.
Тому, у 2002 році прийнято ЗАКОН УКРАЇНИ “Про Національну систему конфіденційного зв'язку”. Цей Закон регулює суспільні відносини, пов'язані із створенням, функціонуванням, розвитком та використанням Національної системи конфіденційного зв'язку як сукупності спеціальних мереж зв'язку подвійного призначення, які за допомогою криптографічних та технічних засобів забезпечують обмін конфіденційною інформацією в інтересах органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Отже, рівень розвитку інформаційного середовища є одними з найвагоміших факторів у всіх сферах національної безпеки. Це обумовлюється прагненням кожної держави реалізувати власні національні інтереси, що направлені на формування національного інформаційного ресурсу в умовах глобалізації світових інформаційних процесів.
Безпека національних інформаційних ресурсів та інформаційних технологій є одними з найбільш вагомих чинників забезпечення національних інтересів держави. Впровадження вдалої інформаційної політики може справити істотний вплив на зниження напруженості економічної та соціальної ситуації в країні та розв’язання зовнішньополітичних конфліктів.

Варто визнати, що науково-технічний потенціал країни відстає від темпів розвитку в ній наукових досліджень, оскільки потребує достатньої інженерної підтримки, розвиненої конструкторсько-технологічної бази, використання принципів стандартизації, уніфікації, економічної доцільності та ін.
В результаті такого стану фундаментальні і пошукові дослідження наукових закладів є незатребуваними у промисловості через слабку інженерну підтримку. Тобто вчених і дисертацій багато, а гідних інженерних розробок мало.
Тому необхідне створення умов для відтворення і випереджаючого розвитку науки. Завдання держави — забезпечити пряме фінансування фундаментальної науки і через піднесення національного виробництва забезпечити розвиток прикладної науки безпосередньо у галузях та на підприємствах.

Висновок.
Таким чином, обов’язковою складовою успішних реформ у всіх країнах

---

Сторінки: 1 2 3