порушують чужих патентних справ. Отже, патентоволодільці інших патентів не можуть висунути будь-яких претензій до заявника, який бажає запатентувати той чи інший об’єкт у країні патентування, якщо об’єкт патенточистий.
2.Умови патентування об’єктів промислової власності в іноземних державах
Патентування об’єктів промислової власності в зарубіжних країнах є однією із форм реалізації своїх патентних прав фізичними і юридичними особами України. Відповідно до Конституції України суб’єкти патентних прав мають право володіти, користуватися і розпоряджатися власними їм об’єктами промислової власності.
Проте законодавство тут встановило і певні обмеження. До подання заяви на одержання охоронного документа на об’єкт патентування в орган іноземної держави, в тому числі і міжнародної заяви,заявник зобов’язаний подати заяву до Установи і повідомити її про наміри здійснити таке патентування. Якщо протягом трьох місяців від дати надходження цього повідомлення до Установи повідомлення про заборону закордонного патентування даного об’єкта не надійде, заявник має право подати заяву до патентного органу іноземної держави.
З наведеної норми випливає кілька висновків.
1.Об’єкт промислової власності який передбачається запатентувати за кордоном має спочатку бути запатентований в Україні.
2.Зазначене правило стосується також і міжнародної заяви. Міжнародною визнається заявка подана відповідно до Договору про патентну кооперацію.
3.Закордонне патентування можливе лише з дозволу Установи. Дозвіл на закордонне патентування надається у формі відсутності заборони Установи закордонного патентування.
4.Усі матеріали про закордонне про патентування в обов’язковому порядку проходять через Установу.
Закордонне патентування здійснюється відповідно до Інструкції про розгляд заяви про наміри здійснити патентування винаходу в іноземних державах №165/700 від 1 червня 1995р. або Інструкції про розгляд заяви про наміри здійснити патентування промислового зразка в іноземних державах – 163/699 від 1 червня 1995р.
Будь-яка фізична чи юридична особа може виступати заявником закордонного патентування. Таке саме право належить будь-якому правонаступникові патентування. Звичайно, правонаступництво має бути засвідчене відповідними документами. Але заяву про намір здійснити закордонне патентування того чи іншого об’єкта промислової власності можна подати до Установи лише після подачі до Установи заявки на патентування цього самого об’єкта в Україні.
Найчастіше заявка про намір здійснити патентування об’єкта промислової власності в іноземних державах подається одночасно із заявкою на видачу патенту України на цей самий об’єкт.
У заяві про закордонне патентування має бути зазначено: заявник в Україні; держава патентування; процедура патентування; мета патентування.
До заявки про закордонне патентування має бути доданий повний комплекс заявки на об’єкт промислової власності – копія заяви про видачу патенту в Україні на цей самий об’єкт;опис об’єкта; формула винаходу; креслення та інші ілюстративні матеріали; реферат. Якщо йдеться мова про патентування промислового зразка, то має бути доданий комплект фотографій із зображенням виробу(його макета малюнка), що дають повне уявлення про зовнішній вигляд виробу.
До заявки про закордонне патентування обов’язково має бути доданий документ що засвідчує подання заявки на об’єкт промислової власності в Україні (розписка про прийняття заявки, рішення про встановлення дати подання заявки, повідомлення про можливість проведення експертизи по суті). Зазначені вимоги стосуються також і патентування за Договором про патентну кооперацію.
До матеріалів заявки про закордонне патентування входять також експертний висновок про можливість опублікування про об’єкт промислової власності у пресі та інших засобах масової інформації. До заявки додається документ, що засвідчує повноваження довіреної особи чи правонаступництво.
Заявка має бути підписана заявником який несе відповідальність за подану інформацію.
Установа України після відповідної реєстрації поданої заявки про закордонне патентування розглядає зазначену заявку і після розгляду надісланих матеріалів надсилає заявнику довідку про їх одержання . За результатами розгляду заявочних матеріалів на закордонне патентування Установи приймає рішення про можливість закордонного патентування чи про його недоцільність.
Але може статися так, що надіслані матеріали не відповідають установленим вимогам. У такому разі Установа повідомляє заявника про це і пропонує доповнити надіслані матеріали чи виправити їх протягом визначеного строку. Розгляд заявки припиняється до надходження виправлених матеріалів або додаткових документів. Якщо протягом трьох місяців від дати надходження заявки до Установи заявник не надішле необхідних документів чи виправлених матеріалів, заявку визнають такою що не була подана.
З приводу закордонного патентування важливим є питання про його оплату.
3.Договір про патентну кооперацію
За загальним правилом,про що вже йшлося об’єкт промислової власності може одержати правову охорону в зарубіжних країнах лише за умови патентування цього об’єкта у тій самій країні. Коли говориться про об’єкт промислової власності, попит на який може виявитися в ряді країн тоді постає питання про патентування цього об’єкта у кожній з цих країн.
Тоді ця ситуація набагато ускладнює патентування об’єкта у зарубіжних країнах. У кожну із країн, в якій заявник побажає одержати правову охорону свого об’єкта, має бути подана заявка мовою цієї країни, сплачені встановлені збори і мита і т. ін. Істотно підвищуються фінансові витрати на патентування, подовжується тривалість патентування, виникає ряд труднощів, пов’язаних з патентуванням.
Тоді фахівці-патентознавці вже давно почали пошук способів певного спрощення і полегшення процедури патентування об’єкта промислової власності в кількох зарубіжних країнах одночасно. Цей пошук завершився успішно. Комплексний виконавчий орган Паризького союзу з охорони промислової власності провів відповідну роботу і підготував текст міжнародного договору, що був прийнятий Дипломатичною конференцією у червні 1970 р. під назвою Договір про патентну кооперацію або РСТ. Договір набрав чинності з 1 червня 1978 р. з станом на 1 січня 2001 . цей Договір об’єднував 108 країн світу. Україна також є членом цієї спілки. Головною метою Договору є спрощення і полегшення засобів звертання заявників до кількох країн про