Основною метою Євразійської конвенції є розвиток співробітництва у сфері охорони об’єктів промислової власності і створення міждержавної системи одержання правової охорони на основі єдиного патенту, що має чинність на території кожної держави-учасниці. Держави-учасниці що підписали Євразійську конвенцію і ратифікували її зберігають повний суверенітет у національній системі охорони промислової власності. Вони також мають право видавати свої національні патенти брати участь у будь-якій іншій міжнародній організації.

За Угодою сторони визнають на своїх територіях чинність раніше виданих охоронних документів колишнього СРСР на об’єкт промислової власності на умовах, визначених національним законодавством кожної сторони.

В Угоді зберігається право попереднього користування але з досить цікавим застереженням. Першокористувач має виплатити авторам об’єктів промислової власності винагороду відповідно до національного законодавства тієї сторони, де мало місце попереднє користування.

Як відомо патентування торгівельної марки не проводиться здійснюється тільки їх державна реєстрація. Сучасний обіг товарів між державами зумовив потребу реєстрації торговельних марок в іноземних державах. Відповідно до Закону України “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” будь-яка особа має право зареєструвати марку в іноземних державах. Якщо реєстрація марки в іноземній державі здійснюється відповідно до Мадридської угоди про реєстрацію знаків, заявки на таку реєстрацію подаються через Установи України. Витрати, пов’язані з реєстрацією марки в іноземній державі, несе заявник чи за його згодою будь-яка інша особа.

Чинність свідоцтва на торгівельну марку обмежується територією тієї держави яка видала свідоцтво. Отже, для одержання правової охорони марку в кількох країнах її треба зареєструвати у кожній з цих країнах. Процедура складна і дорога, крім того, у кожній країні своя, де за реєстрацію марки потрібно платити встановлені збори . Це ускладнює реєстрацію марки, а, отже і її правову охорону. Тому вже давно почалися пошуки реєстрації марок у кількох державах одночасно. Ще у 1891 р. була прийнята Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків, до якої приєдналась Україна.

Зазначена Угода передбачає міжнародну реєстрацію марок у Міжнародному бюро ВОІВ у Женеві. Така реєстрація має чинність у ряді країн за бажанням заявника, а потім – в усіх країнах-учасницях цієї Угоди.

Повідомлення про Міжнародну реєстрацію марки публікується Міжнародним бюро. Така реєстрація надає власнику марки ряд переваг. Для одержання правової охорони марки в кількох країнах заявнику не потрібно подавати заяву до патентного відомства кожної із них, до того ж з різними мовами, і в кожній з них сплачується митою. Заявник після реєстрації марки в країні його погодження подає лише одну заявку і лише французькою мовою. Він зобов’язаний сплатити мито до одного органу . У разі потреби продовження чинності реєстрації марки зазначені пільги зберігаються, а чинність реєстрації марки подовжується щоразу на 20 років.

Подібна процедура реєстрації вигідна і для національних патентних відомств, оскільки позбавляє їх значної частини клопіткої роботи.

Закон України “Про охорону прав на зазначення походження товарів” від 16 червня 1999 р. дозволяє реєструвати географічне зазначення походження товару в іноземних державах.

Для полегшення реєстрації географічного зазначення походження товару варто скористатися Лісабонською угодою про охорону найменувань місця походження і міжнародної реєстрації (1958). Зазначена угода має своєю метою забезпечити охорону місць походження, тобто “географічної назви країни, району або місцевості, яке служить для позначення виробу, що походить з даної країни, району або місцевості, якість та властивості якого пояснюються виключно або головним чином географічним середовищем, включаючи природні та людські фактори”.

Отже, в наш час наявність патентних організацій є необхідною умовою науково-технічного прогресу,а саме для полегшення патентування об’єктів промислової власності з допомогою яких полегшується діяльність людини.