Головним інструментом мобілізації фінансових засобів для покриття державних витрат є податки. Вони також широко використовуються для впливу на діяльність суб'єктів господарства.

Державне регулювання за допомогою податків залежить у вирішальному ступені від вибору податкової системи, висоти податкових ставок, а також від видів і розмірів податкових пільг.

Податки в ДРЕ грають дві ролі:

а) це головне джерело фінансування державних витрат

б) це інструмент регулювання.

Тому що в задачу державних бюджетних органів входить не просто обкласти податками джерела надходження, але і створити тонкий механізм впливу на господарське поводження.

Особливе місце серед засобів ДРЕ, здійснюваних за допомогою податків, займає прискорене амортизаційне списання основного капіталу і зв'язані з ним утворення і реалізація схованих резервів, здійснювані в рамках дозволу Міністерства фінансів.

Прискорене амортизаційне списання основного капіталу в сучасних умовах є головним засобом стимулювання нагромадження, структурних змін в економіці і важливому інструменті впливу на господарський цикл, зайнятість.

Змінюючи ставки і порядок амортизаційного списання, державні регулювальні органи визначають ту частину чистого прибутку, що може бути звільнена від сплати податків шляхом включення у витрати виробництва і потім перерахована в амортизаційний фонд для фінансування надалі нових капіталовкладень.

Норми амортизації регулярно публікуються.

Перед нами сильний важіль державного регулювання інвестицій звільнення прибутків від податків, укриття їх в амортизаційному фонді і примусовому використанні для нових капіталовкладень.

Ефект прискореного списання основного капіталу має ще ряд наслідків. Додаткове скорочення частки податків у прибутку за рахунок того, що в міру зменшення балансового прибутку її оподатковування через прогресивний характер податкових ставок скорочується.

Прискорене списання приводить до відриву балансової вартості основних засобів від їхньої реальної ціни.

Варіювання норм прискореного амортизаційного списання основного капіталу широко використовується у всіх розвитих країнах як засіб державної кон'юнктури і структурної політики, а також для стимулювання наукових досліджень і впровадження їхніх результатів у виробництво.

Ефект амортизаційних відрахувань добре помітний у роки сприятливої кон'юнктури, коли період спаду і криз слабшає.

Пільги по прискореному амортизаційному списанню рівнозначні скороченню надходжень від податків із прибутків у державний бюджет. Результатом може бути підвищення інших податків або ріст державної заборгованості.

Як інструменти державного регулювання використовуються і витрати бюджету на господарські цілі.

Це можуть бути державні кредити, субсидії, а також витрати на закупівлю товарів і послуг у приватному секторі.

Державні капіталовкладення здійснюються значною мірою в державному секторі економіки, що грає важливу роль у ДРЕ. Державний сектор містить у собі комплекс господарських об'єктів, цілком або цілком приналежній державі, функціонування яких завжди вигідно для економіки країни, але не вигідно з погляду приватного капіталу.

У цілому державний сектор-це об'єкти інфраструктури, що в основному не рентабельні, а також підприємства в сировинних і енергетичних галузях, де потрібні величезні інвестиції, а оборотність капіталу повільна.

Частина державного сектора це пакети акцій змішаних приватних державних компаній. Існування в умовах ринкового господарства секторів, що у своїй діяльності керуються засадами, що відрізняються від принципів приватних фірм, дозволяє використовувати ГС для рішення загальнодержавних задач.

Також здійснюється і зовнішньоекономічне регулювання. Це міри стимулювання експорту товарів, послуг, капіталів, науково-технічного досвіду.

Кредитування експорту, гарантування експортних кредитів і інвестицій за рубежем, введення або скасування пошлин у зовнішній торгівлі; заходу для залучення або обмеження доступу іноземного капіталу в економіку країни, залучення в країну іноземної робочої сили, участь у міжнародних економічних організаціях, інтеграційних міждержавних об'єднаннях.

Окремі інструменти державної економічної політики можуть вживатися в різних цілях, у різних сполученнях і з різною інтенсивністю. У залежності від характеру цілей буде мінятися місце того або іншого інструмента в арсеналі засобів ДРЕ в конкретний період.

Розділ 2. Класична теорія макроекономічного регулювання. Грошовий ринок. Попит на гроші

2.1. Класична теорія макроекономічного регулювання

Теорія макроекономіки як наука є теоретичною базою економічної політики держави. Але її практичне застосування ускладнюється тим, що вона представлена великою сукупністю конкуруючих між собою теоретичних доктрин.

Кожна з них по-різному уявляє механізм функціонування економіки з ринковими відносинами, і в першу чергу, по-різному бачить співвідношення між ринком і державою, дає протилежні рекомендації стосовно ролі держави в стабілізації економіки.

Зазначена обставина дезорієнтує управлінську практику щодо встановлення причин затяжної економічної кризи в Україні та породжує крайнощі в пошуках адекватних моделей її подолання: від шокової терапії до еволюційних перетворень; від класичного капіталізму до державного соціалізму, що викликає гострі політичні суперечки та велику соціальну напругу в суспільстві.

Крім того, незважаючи на значну кількість макроекономічних теорій, всі вони зорієнтовані на розвинутий ринок і майже не торкаються перехідної економіки. У системі макроекономічних теорій можна виділити декілька основних: класична, кейнсіанська, монетаристська, теорія економіки пропозиції, теорія раціональних очікувань.

Отже, щоб мати уявлення про роль держави як суб'єкта макроекономічного регулювання, слід розкрити концептуальні положення цих теорій.

Історично макроекономічна наука була започаткована класичною теорією. Найбільш видатними представниками класичної теорії є Адам Сміт, Давид Рікардо, Джеймс Мілль, Жан Батист Сей, Альфред Маршалл, Артур Пігу, Леон Вальрас, Вільфредо Парето.

В основі будь-якої макроекономічної теорії лежить питання про те, за допомогою яких механізмів в економіці забезпечується повна зайнятість, тобто повне використання наявних ресурсів. Це може забезпечувати ринковий механізм самостійно або поряд з ним відповідну регулювальну роль має виконувати держава. Це питання є центральним і для класичної теорії.

Прихильники класичної теорії вважають, що ринковий механізм здатний автоматично забезпечувати повну зайнятість без державного втручання в економіку, повна зайнятість є нормою для економіки з ринковими відносинами.

Вони визнають, що інколи на економіку можуть негативно впливати зовнішні фактори, такі як війни, політичні перевороти, засуха, біржові крахи тощо, які тимчасово виводять її зі стану