Підсумовуючи, можна стверджувати, що згідно
з класичною теорією механізм процентної ставки, гнучких товарних і ресурсних цін надає ринку здатність автоматично підтримувати повну зайнятість в економіці.

За цих умов виключається необхідність втручання держави в економіку, тобто найбільш раціональною має бути політика державного невтручання.

2.2. Грошовий ринок. Попит на гроші

Відомо, що ринок за своїм призначенням на регулярній основі забезпечує взаємодію попиту і пропозиції на товари та послуги, інакше кажучи, зводить продавців і покупців.

Гроші, як уже зазначалося, є специфічним товаром, застосування якого регулюється не лише конкретно визначеними, а й загальними принципами ринкової економіки.

Виходячи з цього можна дати таке визначення: ринок грошей (монетарний ринок) мережа спеціальних інститутів, що забезпечує взаємодію попиту та пропозиції на гроші як специфічний товар.

Слід підкреслити, що гроші не “продаються” і не “купуються” у тому ж розумінні, що продаються і купуються звичайні товари за відповідними цінами.

Тут вкладено інший смисл гроші обмінюються на інші ліквідні активи за альтернативною вартістю, яка вимірюється через норму позичкового процента. Тому грошовий ринок є складовою частиною, відповідним сегментом фінансового риноку, де здійснюються короткострокові депозитно-позичкові операції.

Основа сучасної грошової теорії — так званий портфельний підхід (теорія портфельного вибору), який розглядає економічного агента у певний момент часу, коли він володіє певним фондом багатства (портфелем активів) і приймає рішення щодо його розподілу між різними видами активів з метою максимізувати прибуток і мінімізувати ризик. Портфель складає-ться з різноманітних активів — акції, облігації, нерухомість, гроші та ін. Попит на гроші визначається тим, яку частку портфеля своїх активів еко-номічний аґент прагне тримати у ліквідній формі, тобто у вигляді грошей.

Для спрощення подальшого аналізу попиту на гроші припустімо, що портфель складається лише з двох активів: облігацій та грошей.

В цілому попит на гроші формується як попит на гроші для операцій (трансакційний попит) та для накопичення купівельної спроможності (по-пит на гроші як на актив).

Трансакційний (операційний) попит на гроші являє собою попит на
гроші для обслуговування всіх видів угод в економіці. Зв'язок між сумою
грошей і загальним обсягом операцій в економіці відображений у рівнянні
кількісної теорії грошей, яке є макроекономічним рівнянням обміну:
Де кількість грошей в обігу, швидкість обігу грошей, рівень цін,
 обсяг випуску у реальному вираженні.

Добуток ціновою оцінкою випущеної продукції, що задає попит на гроші для операцій.

Добуток - це кількість грошей, які мають бути сплачені при купівлі виробленої продукції. Із рівняння обміну випливає рівняння попиту на гроші:

Рівняння показує, що трансакційний попит на гроші залежить від таких факторів, як абсолютний рівень цін, рівень реального доходу, швидкість обігу грошей.

Підвищення цін і зростання реального обсягу виробництва підвищують попит на гроші, зростання швидкості обігу грошей, навпаки, зменшує транс-акційний попит.

Якщо швидкість обігу грошей та рівень обсягу ви-пуску у реальному вираженні стабільні, то кількість грошей, необ-хідних для обслуговування угод в економіці, змінюється пропорційно рівневі цін.

Номінальний попит на гроші відображає ту кількість грошей, яку економічні суб'єкти хотіли б мати для фінансування ділових операцій. З економічної точки зору, доцільніше розглядати реальний (скориґований на рівень інфляції) попит на гроші, який визначається з урахуванням їхньої купівельної спроможності — реальної вартості грошей.

Реальні грошові за-лишки, або реальні грошові запаси вимірюють той обсяг товарів та послуг, який можна придбати за певну номінальну кількість грошей. Величина отримала назву “реальних грошових запасів”.

Проста фг/акційний попит пропорційний реальному доходові, або кількості виробленої продукції:  Реальний попит на гроші позитивно пов'язаний із рівнем   економічної активності. Якщо зростає реальний доход, а отже, і обсяг запланованих та непередбачених операцій, то підвищується реальний попит на гроші, і навпаки.

На графіку, зокрема, показано, як змінюється трансакційний попит на гроші під впливом зміни ВВП: зростання ВВП збільшує попит на гроші і зсуває лінію попиту праворуч, і навпаки, зменшення ВВП зсуває лінію попиту на гроші ліворуч, тобто попит зменшується.

Попит на гроші як на актив — кількість грошей, яку економічні аґенти прагнуть зберігати у формі заощаджень, тобто це бажана кількість фінансових активів у грошовій формі. Перевагою володіння грошима є їхня ліквідність.

Недоліком володіння грошима як активом у порівнянні з іншими фінансовими активами (в нашому випадку — облігаціями) є те, що гроші не дають доходу у вигляді процента. Володіючи грошима, доводиться жертвувати доходом у вигляді номі-нальної процентної ставки.

Номінальна процентна ставка — ставка процента, виражена в гро-шах за поточним курсом (без поправки на інфляцію). Номінальна процентна ставка являє собою альтернативні витрати або альтернативну вартість зберігання грошей. Чим вища процентна ставка, тим більше потенційного доходу втрачає економічний аґент, який накопичує гроші.

Зростання процентної ставки змушує економічних аґентів перерозподіляти портфель активів — змінювати його структуру: зменшувати запас грошей і, відповідно, збільшувати запас облігацій. Тому підвищення процентної ставки зменшує попит на гроші.

Функція попиту на гроші як актив відображає обернену залежність ве-личини попиту на реальні грошові залишки з боку активів від динаміки номінальної ставки процента:   

Реальну альтернативну вартість зберігання грошей визначає реаль-на ставка процента— номінальна процентна ставка, що скориґована на рівень інфляції. Ця корекція ведеться відносно очікуваного темпу інфляції, оскільки фактичний майбутній рівень ЇЇ невідомий.

З урахуванням очікуваної інфляції, функція попиту на гроші як на ак-
тив може бути записана таким чином:   

Якщо реальна процентна ставка падає, то реальний попит