Сам Кейнс під час самої економічної кризи 30-х років думав подолати безробіття за допомогою інфляції.

Популярність даної тези зросла в 40-50-х роках, коли низька форма інфляції розглядалась як майже безболісна ціна за майже повну зайнятість. Незначне надлишкове безробіття того періоду інтерпретувалось як результат економічної політики, що грунтувалась на Кейнсіанських уявленнях.

Дана залежність відображається так званою кривою Філіпса. Пояснення зв”язку між рівнем інфляції полягає у тому, що високе безробіття змушує найманих праціників згоджуватись на нижчу заробітну плату, що уповільнює зростання цін.

Але коли рівень безробіття низький, то їм легше мимагати таке зростання заробітної плати, яке випереджує підвищення продуктивності праці. Наслідком цього є зростання цін.

Отже, низький рівень безробіття породжує тенденцію до більш високого рівня інфляції, і навпаки високе безробіття супроводжується низькою інфляцією. Проте з позиції сучасної науки цей зв”язок виявився не таким безсумнівним, що й виявило кризу кейнсіанського регулювання в кінці70-х років.

Обсяг зайнятості в кейнсіанській системі фігурує як величина, залежна від трьох факторів – сукупного попиту, інфляції і норми прибутку. Про значення зайнятості в моделі Кейнса говорить то, що остання є її центральною ланкою. Зайнятість розгядається ним як функція зміни ефективного поиту : N=F(Dw), де N- обсяг зайнятості, Dw – ефективний попит. Найвищий ефективний попит можливий лише за умови повної зайнятості трудових ресурсів. Принцип повної зайнятості – центральна теза економічної теорії Кейнса. За умов повної зайнятості буде найбільший сукупний попит, ЧНП, найвищі значення граничнї схильност до споживання і мультиплікатора.

Висновок

Отже, згідно думки прихильників класичної теорії випливає, що ринковий механізм здатний автоматично забезпечувати повну зайнятість без державного втручання в економіку, повна зайнятість є нормою для економіки з ринковими відносинами. Згідно з класичною теорією механізм ринкового саморегулювання економіки складається з декількох елементів.

Перший – ситуація, коли величина сукупних витрат буде недостатньою для виробництва потенційного ВВП, є малоймовірна.

Прихильники класичної теорії визнають дестабілізуючий вплив заощаджень на рівновагу між доходами і витратами. Проте, на їхню думку, дана обставина не вимагає державною втручання в економіку.

Ринковий механізм здатний самостійно й досить швидко ліквідувати цей дисбаланс через взаємодію між товарним та грошовим ринками. У цьому полягає суть другого елемента класичної теорії про ринкове саморегулювання. Необхідною умовою для досягнення відповідності між доходами і витратами в економіці є баланс між заощадженнями та інвестиціями.

Згідно з класичною теорією здатність економіки до цінового саморегулювання забезпечується конкуренцією між продавцями, яка породжує високу еластичність цін стосовно попиту.

Підсумовуючи, можна стверджувати, що згідно з класичною теорією механізм процентної ставки, гнучких товарних і ресурсних цін надає ринку здатність автоматично підтримувати повну зайнятість в економіці. За цих умов виключається необхідність втручання держави в економіку, тобто найбільш раціональною має бути політика державного невтручання.

Грошовий ринок стихійно виник у кожній країні для того, щоб забезпечити проведення банківських операцій в національній валюті. На грошовому ринку здійснюються операції двох типів:

операції комерційних банків між собою, цей сегмент ринку називається “міжбанківський ринок”;

операції комерційних банків та уряду з центральним банком, цей сегмент ринку називається “Відкритий ринок”.

Грошовий ринок обслуговує короткотермінові строком від кількох годин до одного року угоди. Ринок грошей у більшості країн складається із міжбанківського ринку та ринку короткострокових цінних паперів.

Попит на гроші- це намагання суб‘єктів мати в своєму розпорядженні певну встановлену ними масу грошей.

Якщо розмір поточної каси коливається в короткостроковому періоді при заданому обсязі ВНП то це означає що проводиться політика регулювання депозитної ставки.

Сутність попиту на гроші аргументується як попит на одну з можливих форм багатства. Йдеться про визнання тієї частки багатства, яку індивідууми мають намір зберігати у грошовій формі. Це означає, що попит на гроші правильно розглядати як попит на запас грошей на певний фіксований у часі момент, а не як потік грошей, який визначається за певний період часу.

Попит на гроші відрізняється від попиту на інші товари. Гроші бажані не задля самих себе, а для того, щоб купувати необхідні товари. Грішми володіють через їх представницьку вартість.

Отже, завершився певний етап в житті і жива і розвивається в сучасних умовах. Адже вона ніколи не була зведенням незаперечнихдогм і обов'язкових інструкцій для її прихильників. Історія кейнсіанства - це історія безперервного розвитку, пристосування до змінної дійсності, пошуків і уточнень як у області теоретичного аналізу, так і в практичній політиці.

Вона пройшла етап "неокласичного синтезу" (60-70-е роки), коли була зроблена спроба формально об'єднати кейнсіанську теорію з неокласичною. На основі категорій кейнсіанського аналізу були створені неокейнсіанські теорії циклічного розвитку економіки і відповідні теорії економічного зростання.

Відтіснене неокласичною школою на узбіччя "головного напряму" кейнсіанство розвивається сьогодні в новому вигляді, що одержав назву "посткейнсіанство". Кейнсианство виявилося органічно пов'язаним з нинішніми реаліями економічного розвитку. І в цьому виявляється його життєстійкість.

Сучасна економічна теорія немислима без того внеску, який вніс Дж. М. Кейнс, перш за все без абсолютно нового її розділу - макроекономіки і теорії макроекономічного регулювання. Але "внесок" - це щось застигле, загальноприйняте, стале. Для характеристики кейнсіанства цього мало. "Загальна теорія" Кейнса, як і безліч попередніх і послідували за нею робіт (нині вони складають 33 томи повного зібрання творів), стала невичерпним джерелом ідей, які дотепер живлять величезний потік літератури, що тлумачить, переглядає, критикує, розвиває теорію Кейнса. В усякому разі, щороку - і це не перебільшення - приносить на світло