У нас: 141825 рефератів
Щойно додані Реферати Тор 100
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент


Планування соціально-економічного розвитку країни.

Наукові основи макроекономічного планування. Принципи та методи макроекономічного планування. Основні форми державного планування Стратегічне планування ат програмування соціально-економічного розвитку країни.

1. Наукові основи макроекономічного планування.

Макроекономічне планування - це:

- розробка моделей досягнення бажаного й очікуваного стану економіки за умови одночасного визначення шляхів, способів, засобів і термінів забезпечення цього стану та кінцевих результатів. Теорії плану: системне планування, протекціоністське, аполітичне, критичне, інкременталізм, стратегічне.

2. Принципи та методи макроекономічного планування
Принципи макроекономічного планування

1. Оцінка сучасного рівня розвитку національної економіки: планові розрахунки
мають базуватися на вивченні статистичних та фактичних даних, аналізі практичного
досвіду.

Правильне визначення пріоритетів обумовлене обмеженістю ресурсів і необхідністю концентрації зусиль на вирішенні найважливіших проблем. Збалансованість - приведення у відповідність макроекономічних планових показників (наявних ресурсів і потреб, грошових витрат та доходів різних суб'єктів економіки тощо).

4. Поєднання різних видів планування - перспективного і поточного, галузевого і
територіального - для забезпечення комплексного розвитку економіки, гармонізації
суспільних інтересів.

5. Реалістичність означає розробку конкретних механізмів реалізації плану
(економічного, правового, організаційного тощо).

Орієнтація на світові стандарти - врахування у процесі планування світових економічних, екологічних та соціальних стандартів. Адаптація - оперативне коригування планових завдань у зв'язку зі зміною умов і завдань соціально-економічного розвитку країни. Гласність - доступність для громадськості планових документів економічного та соціального розвитку. Інформація про цілі, пріоритети та показники цих документів може бути використана суб'єктами підприємницької діяльності для розробки власних планів.

9. Рівність - дотримання прав та врахування інтересів, місцевого самоврядування і суб'єктів господарювання різних форм власності. Методи макроекономічного планування

Метод системного аналізу - ґрунтується на теорії всеохоплюючого раціонального підходу і передбачає комплексний підхід до об'єкта планування: визначення потреб і можливостей, наявних ресурсів; аналіз механізмів реалізації та результатів планових рішень; вивчення варіантів планових рішень для вибору найефективнішого; обґрунтування планових завдань тощо.

Балансовий метод - узгодження потреб і ресурсів як у масштабі суспільства, так і за окремими складовими національної економіки; координація розвитку окремих виробництв, галузей, регіонів на основі розробки відповідних балансів.

Нормативний метод - обґрунтування планових показників за допомогою науково обґрунтованих нормативів, що виражають ступінь економічного, екологічного чи соціальної ефективності виробництва.

Метод оптимізації планових рішень - пошук найефективнішого планового завдання на основі використання економіко-математичних моделей, методів математичного програмування.

Програмно-цільовий метод - розробка важливих програм вирішення найактуальніших соціальних, економічних, екологічних, науково-технічних, регіональних проблем розвитку суспільства.

3. Основні форми державного планування.

Виділяють чотири типи державного планування: два - основні - директивне та індикативне і два проміжних - ін директивне і регулятивне.

Директивне планування - спосіб управління економікою країни за допомогою розробки обов'язкових для виконання завдань щодо виробництва і розподілу продукції та послуг.

Індирективне планування має багато рис директивного планування, але, на відміну від нього, використовує не тільки адміністративні, а й економічні важелі: ціни, процентні ставки, податки, валютні курси тощо. План також не передбачає адміністративних покарань за невиконання плану. Проте відсутні й переваги (насамперед матеріальні премії, першочергове виділення ресурсів тощо), пов'язані з перевиконанням планових завдань.

Цей тип планування є ефективнішим, ніж директивне планування, оскільки дає більше свободи суб'єктам економіки, але він не сумісний з ринком і тільки імітує конкуренцію. Йому притаманні ті самі недоліки, що і директивному плануванню.

Регулятивне планування схоже на індикативне планування. Йому відповідає змішана економіка (передбачає рівнозначну частку державної та приватної власності), ґрунтується на активному використанні економічних методів. Головна функція плану - координація діяльності суб'єктів економіки: управління державним сектором (за допомогою прямих, адміністративних та економічних методів) і активний вплив на роботу приватних підприємців.

Індикативне планування - спосіб регулювання економічних процесів за допомогою постановки певних цілей, визначення пріоритетів розвитку економіки і застосування державних фінансових та інших стимулів для їх реалізації.

4. Стратегічне планування та програмування соціально-економічного розвитку країни.

Суть стратегічного макроекономічного планування - визначення основних пріоритетів розвитку національної економіки, головну роль у реалізації яких відіграє держава. Ці напрямки набувають статусу цільових державних програм.

Основні пріоритети розвитку національної економіки (в історичному плані):

Макроекономічне програмування - це розробка комплексних програм розвитку національної економіки або її секторів.

Класифікація макроекономічних програм

I. За часом:

короткострокові (1-2 роки); середньострокові (до 5 років); довгострокові (10-25 років).

II. За характером (масштабом):

загальногосподарські - охоплюють проблеми національної економіки в цілому (національні плани, бюджет, інфляція, стагфляція тощо); програми обмеженого характеру (розвитку окремих галузей, підгалузей, регіонів).

III. За цілями:

кон'юнктурні - регулювання економічних процесів шляхом маніпулювання господарською кон'юнктурою; структурні - зміна співвідношень між різними галузями, сферами національної економіки.

IV. За об'єктами:

економічні (фінансові, виробничі, зовнішньоекономічні); соціальні (зайнятість, доходи, освіта, медицина); науково-технічні; екологічні; регіональні.