Державне регулювання соціальних процесів
Державне регулювання ринку праці.
Регулювання доходів та споживання населення.
Державне регулювання рівня та якості життя населення.
Система соціального захисту населення.
Завдання державного регулювання розвитку соціальної інфраструктури.
1. Державне регулювання ринку праці Ринок праці — сукупність соціально-економічних відносин щодо зайнятості та використання працівників у суспільному виробництві. Значення ринку праці:
використання потенційних можливостей для підвищення ефективності економіки;
забезпечення працюючих доходами, що дає можливість задовольняти їх соціально-економічні потреби та посилює соціальну захищеність;
зменшення розшарування та соціальної напруги у суспільстві, забезпечення соціально-економічної стабільності.
Державне регулювання ринку праці — система правових та організаційно-економічних заходів держави щодо забезпечення ефективної зайнятості, нормальних умов праці та раціонального використання робочої сили.
Об'єкти державного регулювання ринку праці:
зайнятість (регулювання пропозиції робочої сили та робочих місць);
соціальні відносини між роботодавцями і працюючими;
трудові відносини (оплата праці, охорона праці, умови найму, звільнення);
підготовка, перепідготовка, підвищення кваліфікації працівників;
розподіл та перерозподіл робочої сили. Суб'єкти державного регулювання ринку праці в Україні:
Міністерство праці та соціальної політики;
служби зайнятості (обласні, міські, районні);
- відділи та управління з праці та соціальних питань при державних адміністраціях.
Основні функції щодо регулювання ринку праці виконує Міністерство праці та соціальної політики, а також служби зайнятості.
Види державних програм, спрямованих на зниження рівня безробіття:
стимулювання зростання зайнятості та збільшення кількості робочих місць;
підготовка та перепідготовка робочої сили;
сприяння найму робочої сили;
соціальне страхування безробіття (допомога з безробіття).)
2. Регулювання доходів та споживання населення
Складовою механізму державного регулювання економіки є політика доходів; В умовах ринкової економіки вона стоїть в одному ряду з політикою конкуренції та політикою стабілізації економіки.
Мінімальна зарплата (МЗП) — гарантований державою соціальний мінімум нетарифікованої праці.
Складові державної політики заробітної плати (ЗП):
проведення глибокої структурної реформи ЗП;
підвищення ролі тарифних угод і колективних договорів у регулюванні доходів;
удосконалення податкового регулювання доходів населення;
створення умов для зростання продуктивності праці;
зростання рівня реальної ЗП;
- періодична індексація ЗП у зв'язку із підвищенням споживчих цін;
- ліквідація заборгованості з виплат ЗП.
3. Державне регулювання рівня та якості життя населення Рівень і якість життя — інтегровані показники соціально-економічного розвитку країн. Для визначення рівня життя в різних країнах експерти використовують поняття індекс розвитку людського потенціалу, або скорочено — індекс людського розвитку (ШР). Цей показник запропонований ООН у 1990 р. як інтегрована оцінка рівня цивілізованості країни.
Індекс людського розвитку має такі три складові:
1) тривалість життя населення;
2) рівень освіти;
3) обсяг ВВП на душу населення.
Рівень життя населення — ступінь задоволення матеріальних, духовних та соціальних потреб людей.
Поняття якість життя конкретизує категорію «рівень життя (ІЛР)». В ООН було запропоновано комбінований показник — індекс якості життя, який характеризує: -рівень освіти; - медичного обслуговування; -тривалість життя; -ступінь зайнятості населення; -його платоспроможність; -доступ до політичного життя тощо. З метою забезпечення нормального рівня життя держава визначає розмір прожиткового мінімуму. В Україні його визнано базовим державним соціальним стандартом.
При аналізі прожиткового мінімуму розрізняють:
фізіологічний мінімум — вартість товарів та послуг, необхідних для задоволення тільки основних фізіологічних потреб, причому протягом відносно короткого періоду, практично без придбання одягу, взуття, інших непродовольчих товарів;
соціальний мінімум (бюджет мінімального достатку) — мінімальні норми задоволення фізіологічних, соціальних і духовних потреб. Це вартість товарів та послуг, які суспільство визнає необхідними для збереження прийнятного рівня життя.
Прожитковий мінімум визначається на основі так званого кошика споживача.
Кошик споживача — вартість стандартного набору товарів та послуг масового вживання середнього споживача в конкретній країні в певний час
Світова практика широко використовує і таку категорію, як індекс вартості життя — індекс роздрібних цін спеціального набору товарів і послуг, що входить в бюджет середнього споживача (споживчий кошик) і становить його прожитковий мінімум.
4. Система соціального захисту населення
Соціальний захист — це:
- державна підтримка верств населення, які можуть зазнавати негативного впливу ринкових процесів, з метою забезпечення відповідного життєвого рівня, тобто заходи, що включають надання правової, фінансової, матеріальної допомоги окремим громадянам (найбільш вразливим верствам населення), а також ство-рення соціальних гарантій для економічно активної частини населення;
Соціальний захист населення та реалізація конституційних гарантій громадян здійснюється завдяки виділенню фінансових ресурсів на утримання бюджетних галузей (охорона здоров'я, освіта, культура, фізична культура), де комерційна діяльність свідомо обмежена.
Нормативи витрат (фінансування) — показники поточних і капітальних витрат з бюджетів усіх рівнів на забезпечення задоволення потреб на рівні, не нижчому від державних соціальних стандартів і нормативів.