Наскільки важливі впливи інших чинників, крім поточного доходу, на споживання? Безсумнівно, що постійний доход, багатство, соціальні фактори та сподівання впливають на розмір заощадження. Проте з року в рік найважливішим визначником змін у споживанні є фактичний використовуваний доход.

Національна функція споживання. Розглянувши детермінанти споживання, можна дійти висновку, що розмір використовуваного доходу є головним визначником величини національного споживання. Озброєні цим, ми можемо зобразити щорічні статистичні дані щодо споживання та використовуваного доходу на графіку № 4. Розсіяна діаграма показує дані за період 1966-1991рр., а кожна точка репрезентує розмір споживання та доходу за певний рік.

4000 С

3500

3000

2500

2000

1500

1000 С

500 1000 1500 2000 2500 3000 3500 4000

Лінію, яку проведено через ці розсіяні точки, позначено СС та названо “емпіричною функцією споживання”. Ця емпірична функція показує, наскільки тісно іде споживання за використовуваним доходом протягом останньої чверті століття. Спеціалісти з історії народного господарства, до речі, відзначають, що тісний зв’язок між використовуваним доходом та споживанням прослідковується і в ХІХ ст. Цей взаємозв’язок - що споживачі завжди заощаджують 7% використовуваного доходу – одна з найтриваліших емпіричних закономірностей макроекономіки.

3.4.Сукупне споживання та заощадження.

Уявіть, що є економіка, де кількість населення і рівень валового внутрішнього продукту упродовж певного часу незмінні. Кожна людина у такій економіці пройшла б через життєвий цикл заощадження і витрачання набутого, показаний на малюнку № 1. Хоча економіка, як єдине ціле, не заощаджувала. І будь-який момент заощадження людей, що працюють, точно “погашалися” б витратами заощаджень пенсіонерів. Та якби населення зростало, молодших за віком було б більше, ніж старих, стане в цілому заощаджувати більше, ніж витрачали зібраного, а економіка мала б чисті заощадження. Отже, величина сукупного споживання частково залежить від поділу населення за віком. Вона також залежить від таких характеристик економіки, як середній вік виходу на пенсію, та від наявності чи відсутності в країні програми соціального забезпечення. Такий досить дивний підтекст цієї теорії вказує на плідність її аналітичного підходу.

Окремі економісти стверджують, що такі демографічні фактори допомагають пояснити чому норми заощаджень домогосподарств у Японії значно вищі, ніж у Сполучених Штатах. Оскільки, відсоток людей похилого віку в Японії швидко зростає, деякі економісти сподіваються, що норма заощаджень у Японії на кінець століття почне знижуватися.

Поряд із граничною схильністю до споживання йде її дзеркальне відображення – гранична схильність до заощадження. Гранична схильність до заощадження визначається як частка кожного додаткового долара доходу, що йде на додаткове заощадження.

Чому гранична схильність до споживання і гранична схильність до заощадження співвідносяться як дзеркальні двійники? Згадаймо, що доход дорівнює споживанню плюс заощадження. Це означає, що кожен додатковий долар доходу має бути поділений між додатковим споживанням і додатковим заощадженням. Так, якщо гранична схильність до споживання становить 0.85, то гранична схильність до заощадження має дорівнювати 0.15.

Висновок:

Припустимо: інвестиційні видатки постійно знижуються. Як ми бачимо, зменшення видатків може призводити до поступового спадання обсягів виробництва і рівня зайнятості.

Припустимо, уряд хоче “компенсувати” зниження сукупного попиту, вдавшись до зменшення податків так, щоб доход залишався на рівні певної зайнятості. Оскільки споживчі видатки реагують лише поступово на зміну доходу спричинену спочатку скороченням інвестицій, а також зниженням податків. Творці економічної політики, які часом хочуть стабілізувати валовий внутрішній продукт, мають знати схему саморегулювання величини споживчих видатків, аби не “переграти”. Проблема може ускладнитися далі тим, що політики часто реагують на зміни обставин також з відставанням.

У короткостроковому плані споживання не повністю відреагує на зміни доходу. Отож, слід неабияк знизити податки для досягнення даної зміни споживчих видатків, яка б “компенсувала” скорочення інвестицій. Та з часом, споживчі видатки повністю відреагують на зміни доходу в особистому розпорядженні, а зниження податків, яке початково було цілком достатнє для компенсації скорочення інвестицій видатків має проводитися через таке зниження податків, дія якого виявляється сильнішою на першому етапі і поступово слабне впродовж довгострокового періоду. Різниця між зниженням податків у короткостроковому та у довгостроковому плані визначається співвідношенням величини податкових мультиплікаторів короткострокового та довгострокового планів.

Висновок такий: успішно “робити” економічну політику і розуміти поведінку економіки можна лише тоді, коли особлива увага звертається на процес формування сподівань та не збувається що вони частково залежать від того як усвідомлюються дії, тих, хто “робить” політику.

Перші емпіричні дослідження споживання показали: середня величина схильності до споживання знижувалася з підвищенням доходу. На противагу, повоєнні дослідження виявили порівняно постійну середню величину схильності до споживання – приблизно 0.92.

Впродовж життя люди хочуть підтримувати досить рівномірний рівень споживання. Їхня споживча поведінка орієнтована на можливості споживати, враховуючи довгостроковий період, тобто на постійний доход, або доход за весь період життя плюс багатство. З таким поглядом поточний доход – це лише один із чинників, що визначають величину споживчих видатків. Багатство і сподіваний доход також відіграють свою роль.

Схильність людини до споживання з доходу в особистому розпорядженні та з багатства залежить від її віку. Це означає: заощаджуватимуть багато (мало) коли доходи високі (низькі) порівняно із середнім доходом за весь період життя і навпаки.

Використана література:

Башнянин Г.І. Політична