Гроші виконують такі функції:

міра вартості (проявляється через вимір грошової вартості (ціни) товарів. Без кількісної визначеності вартості в ціні товару неможливе ринкове господарство й еквівалентний товарний зв’язок між товаровиробниками);

засіб обігу (гроші відіграють роль тимчасового посередника при обміні товарів. У сфері товарного обігу при купівлі-продажу товарів гроші (готівкою або на банківському рахунку) обов’язково повинні бути в наявності. Функцію засобу обігу виконують реальні гроші);

засіб платежу (відображає особливості кредитного господарства, тобто реалії купівлі-продажу товарів у кредит з відстрочкою оплати (платежу). Тобто, покупці сплачують гроші за придбані товари лише тоді, коли настає строк платежу);

засіб нагромадження (гроші вилучаються з товарного обігу і нагромаджуються на банківських рахунках. Такі заощадження є об’єктивною потребою розвитку ринкового господарства. Банки акумулюють гроші як засіб нагромадження і через позику знаходять їм прибуткове застосування в інших структурних ланках народного господарства.);

світові гроші (відображають вихід товарно-грошового обміну за межі національних кордонів. Порівняння купівельної спроможності грошових одиниць різних країн відбувається на міжнародних валютних ринках. При цьому виникає специфічний інструмент міжнародного порівняння національних грошей – валютний курс).

21. Суть і основні завдання фіскальної політики.

Фіскальна політика – це політика держави пов’язана з формуванням державного бюджету. Вона проявляється в закономірних діях уряду, спрямованих на подолання інфляції та зниження рівня безробіття через зміну державних видатків та оподаткування. За допомогою фіскальної політики держава впливає на обсяг виробництва підприємств. Фіскальна політика покликана забезпечувати макроекономічну стабільність в державі та забезпечувати стабільне економічне зростання. Фіскальна політика допомагає державі зменшувати монополізм в економіці або стимулювати розвиток монополій. Фіскальна політика допомагає вирівнювати негативні явища на ринку. За допомогою фіскальної політики здійснюється регулювання діяльності суб’єктів ринкової економіки, оскільки фіскальна політика впливає на рівень доходів.

22. Валютний курс. Котирування валют.

Валютний курс – це ціна грошової одиниці однієї країни, виражена в грошових одиницях іншої країни. Валютний курс буває: реальним і номінальним. Номінальний валютний курс – це відносна ціна двох валют, тобто пропорція їхнього обміну одна на одну. Реальний валютний курс – співвідношення цін на внутрішньому і зовнішньому ринках, яким визначається експортна або імпортна орієнтація економіки у міжнародній торгівлі.

В залежності від ступеня впливу держави на валютний курс розрізняють:

плаваючий валютний курс (встановлюється через вільні коливання попиту і пропозиції на валютному ринку);

фіксований валютний курс (встановлюється центральним банком країни, який бере на себе зобов’язання купувати і продавати певну кількість іноземної валюти за встановленим курсом).

Курс національної валюти – це кількість іноземної валюти, яку можна продати або купити за одиницю національної валюти на певний момент часу.

Котировка валют – це спосіб визначення валютних курсів. Котировка буває:

пряма (оцінює одиницю іноземної валюти певною кількістю національної);

обернена (оцінює одиницю національної валюти певною кількістю іноземної).

Основними методами валютного регулювання є:

девальвація (зниження курсу національної валюти);

ревальвація (підвищення курсу національної валюти);

валютна інтервенція (встановлення меж вільного коливання курсу національної валюти (валютний коридор)).

24. Міжнародні фінансово-економічні організації.

Міжнародні фінансово-економічні організації (МЕО) – це комплекс економічних утворень різного типу на основі договорів між урядами, урядовими та господарськими організаціями країн. МЕО можуть бути світовими або регіональними і охоплюють окремі сторони міжнародних економічних відносин. Всі МЕО функціонують на основі статуту, який являє собою вид міжнародної угоди, фіксує цілі, принципи, структуру, форми діяльності і є вищим законом МЕО. Порядок обирання голови та керування закріплюється також статутом. Основними МЕО є:

міжнародний валютний фонд(МВФ). Його було утворено в 1944р. в м. Бреттон-Вудс країнами, що активно співпрацювали у сфері валютних відносин. Тепер членами МВФ є 180 країн світу. МВФ – це акціонерна організація, джерелом фінансових ресурсів якої є статутний капітал, який формується з внесків країн-учасниць. Сформовані валютні ресурси використовуються для кредитування певних потреб тих чи інших країн-учасниць фонду. У своїй діяльності МВФ керується статутом, яким визначено, що метою організації є забезпечення співробітництва в міжнародних валютних проблемах, сприяння стабілізації валют, утворення багатосторонньої системи платежів і розрахунків, досягнення рівноваги платіжних балансів країн-учасниць, тобто МВФ має слідкувати за розвитком МВС, забезпечувати її ефективне функціонування. Надавши кредит МВФ слідкує за його реалізацією, якщо виконання стабілізаційної програми порушується то кредитування припиняється;

світовий банк(СБ). СБ є міжнародною інвестиційною організацією, яка була заснована разом із МВФ. Позики, що надаються СБ є надзвичайно вигідними, вони надаються під низький процент на 15-20 років і мають 5-ти річний пільговий період. Позики надаються країнам, що розвиваються, вони повинні сприяти стабільному економічному розвитку та поліпшенню рівня життя населення. Статутом СБ визначено, що його кредитні ресурси спрямовуються виключно на розвиток виробництва, приватного сектора і малого бізнесу;

європейський платіжний союз. Функціонував в 1950-58 рр. розвивався на багатосторонній кліринговій основі. Входило 17 країн Західної Європи;

європейський валютний союз. Став наслідником Європейського платіжного союзу. Утворений в 1959 р., який поступово трансформувався в Європейську валютну систему. Мета – заміна національних грошових одиниць країн-учасниць єдиною валютою співтовариства;

міжнародна торгова палата;

Європейський банк реконструкції і розвитку;

Міжнародний банк реконструкції і розвитку.

25. Ринок праці: попит і пропозиція на ринку праці.

Праця – один одного з основних факторів виробництва, власниками якого є домогосподарства; це фізичні та розумові здібності людей, що можуть бути використані у виробництві благ.

Ринок праці – ринок, де домогосподарства в ролі найманих робітників пропонують свою працю, а фірми – виробники товарів та послуг (працедавці) – потребують її. На ринку праці встановлюється ціна праці – ставка заробітної плати – та обсяг використання праці.

Унікальність праці як виробничого фактора полягає в тому, що