Крім політики валютного курсу, яка за своєю природою є стратегічною, існує також поточна валютна політика, яка здійснюється переважно у двох формах: обліковій (дисконтній) і девізній.

Облікова, або дисконтна, політика означає зміну облікової ставки центрального банку для регулювання валютного курсу за допомогою впливу на рух короткострокових капіталів.

При пасивному платіжному балансі центральний банк підвищує облікову ставку, стимумюючи приплив іноземного капіталу із країн, де цей рівень нижчий. Цей приплив короткострокових капіталів поліпшує стан платіжного балансу, створює додатковий попит на національну валюту, а отже, підвищує її курс.

При значному активному сальдо платіжного балансу, що буває досить рідко, центральні банки відповідних країн вдаються до протилежних дій – знижують облікову ставку, стимулюючи відплив іноземного та національного капіталів, аби зменшити активне платіжне сальдо. За цих умов зростає попит на іноземну валюту, її курс національної валюти відповідно падає.

Девізна політика спрямована на регулювання валютного курсу шляхом купівлі та продажу іноземної валюти (девіза). У сучасних умовах девізна політика часто набуває форми валютної інтервенції – прямого втручання центрального банку в операції з іноземною валютою на валютних ринках при одночасному введенні обмежень у сфері валютних операцій на внутрішньому ринку.

При використанні девізної валютної політики у разі паління курсу національної валюти центральний банк країни продає на валютних ринках великі суми іноземної валюти, що призводять до зростання курсу національної валюти до іноземної, і, навпаки, скуповання інозепної валюти спричиняє падіння курсу національної.

Часто валютна інтервенція використовується для підтримання курсу валюти на заниженому рівні за допомогою валютного демпінгу – знецінювання національної валюти для масового експорту товарів за цінами, нижчими, ніж світові. Валютний демпінг використовується для експорту товарів шляхом застосування спеціальних занижених валютних курсів, які відображають зовнішнє знецінення валюти в розмірах, що перевищують знецінення грошей на внутрішньому ринку країни-експортера.

Розділ ІІ. АНАЛІЗ СКЛАДУ І СТРУКТУРИ МІЖНАРОДНОГО ФІНАНСОВОГО РИНКУ:

2.1 Система «золотого стандарту». Бреттон-вудська валютна система

За системи «золотого стандарту» всі національні валюти мали фіксований золотий вміст. Наприклад, 1 англійський ф. ст. з 1821 р. мав золотий вміст, який дорівнював 7,322385 г. золота. 1 німецька марка – 0,385422 г. золота ( з 1873 р.). Валютний курс визначається відношенням золотого змісту валют. В даному випадку – 1:20,3.

«Золотий стандарт» був системою твердих валютних курсів за визначенням, оскільки він базувався на безпосередньому зв’язку із золотом. За цією системою:

всі країни підтримували жорстке співвідношення між своїми запасами золота і кількістю грошей в обігу;

всі національні валюти мали фіксований вміст золота;

існували вільні купівля-продаж золота.

Конвертованість валют в золото та вільний рух золота з країни в країну автоматично проводили до встановлення фіксованих валютних курсів для будь-яких операцій, забезпечували вирівнювання дефіцитів і активів платіжних балансів. Цей самий механізм не дозволяв державі фінансувати свої витрати шляхом інфляції. Таке становище забезпечувало стабільність економіки. Однак «золотий стандарт» мав і недоліки. По-перше, за системи ФВК країни повинні відмовитися від проведення незалежної грошової політики. По-друге, вимоги про фіксовані валютні курси можуть виконуватись країною лише за наявності золота офіційних резервів.

Валютна політика в епоху «золотого стандарту» була успішною. Успіх політики застосування фіксованих валютних курсів був зумовлений станом світової економіки в той період. Це були роки швидкого зростання суспільного продукту в усіх країнах, більшість країн мали позитивне сальдо платіжного балансу і порівняно низький рівень інфляції. Зростали обсяги міжнародної торгівлі, гроші (золото), ресурси та робоча сила могли вільно, без істотних обмежень пересуватися з однієї країни в іншу. В цілому світова економіка розвивалася спокійно, без серйозних потрясінь.

Система «золотого стандарту» Перша світова війна докорінно змінила ситуацію. Відносно спокійний, безконфліктний розвиток валютних відносин відійшло у минуле. Світова обстановка між першою і другою світовими війнами характеризувалась економічною і політичною нестабільністю. Повоєнне бурхливе зростання інфляції і припинення конвертованості валют на золото, а потім економічна криза і «велика депресія» 30-х років призвели до неминучого і остаточного краху «золотого стандарту». Після невдалої спроби Англії в 1925р. повернутися до «золотого стандарту» стала очевидною марність зусиль підтримувати фіксований валютний курс за умов, коли вводяться обмеження в міжнародній торгівлі і вільному просуванні капіталу, зростає інфляція, відбувається потрясіння на валютному ринку. Досвід наочно продемонструвати, що одне лише золото не здатне задовольняти внутрішні грошові потреби економіки і зовнішні потреби, природжені збільшенням міжнародної торгівлі і вивозу капіталу.

Бреттон-Вудська валютна система Окрім того, після Другої світової війни стихійно-ринковий вплив «золотого стандарту» на рівень економічної активності і заробітну плату став неприпустимим з того моменту, як соціально-економічний прогрес перетворився на основну мету західних країн. Усі ці обставини підводили до прийняття компромісної валютної політики, суть якої полягає в тому, щоб об’єднати систему в основному фіксованих курсів з великими девальваціями і ревальваціями у випадках реального знецінення або підвищення інтернаціональної вартості тієї чи іншої валюти. Така система договірно-фіксованих курсів і паритетів валют, що періодично переглядаються, була прийнята в 1944р. внаслідок Бреттон-вудської угоди і отримала назву «Бреттон-вудської системи».

Бретон-вудська угода є важливим етапом у розвитку міжнародної валютної системи. Перша валютна система стала ґрунтуватися на міждержавній угоді, яка встановлює загальні для всіх правила і засновує міжнародну організацію – Міжнародний валютний фонд (МВФ), - «зобов’язання» якої є забезпечення нормального функціонування системи і дотримання принципів, закріплених загальною угодою.

Основні принципи