Бреттон-вудська система ґрунтувалась на золотовалютному стандарті, котрий означав, що деякі валюти в міжнародних розрахунків розглядаються як еквіваленти золота і можуть функціонувати резерви.

Один з основних принципів полягав у фіксованих паритетах, погоджених в рамках МВФ, на основі яких порівнювались і обмінювались валюти.

Щоб забезпечити відповідність реального курсу своєї валюти оголошеному паритету, кожна країна могла:

або гарантувати конвертованість своєї валюти в золото за офіційним паритетом;

або підтримати на ринках курс своєї валюти по відношенню до решти в межах коливань максимум в 1% її паритету.

Курси валют відхилялись від своїх паритетів несуттєво, оскільки вони перебували під державним і міждержавним впливом. МВФ контролював механізм міжнародних розрахунків, вдаючись до валютних інтервенцій, в основному в доларах США. При фундаментальних порушеннях рівноваги, за згодою з МВФ, проводились девальвації (32) і ревальвації (5) валют розвинутих країн.

І решті, третій принцип: конвертованість валют, свобода і багатосторонність платежів по поточних операціях.

Бреттон-вудський режим діяв протягом майже 30 років. Це були роки відновлення економіки країн Західної Європи та Японії, «економічного дива», відносно помірних темпів інфляції в промислово розвинутих країнах.

Однак у міру зростання світової економіки, посилання конкурентної боротьби, наростання інфляції, різкого збільшення обсягу фінансових операцій, не пов’язаних з конкретними зовнішньоторговельними угодами, а також у зв’язку з кризою ключової валюти системи – долар США, Бреттон-вудська валютна система дедалі менше задовольняла потреби міжнародної торгівлі і руху капіталу.

Справа в тому, що в рамках Бреттон-Вудської системи складалась нерівність валют. Долар США зайняв привілейоване становище. Це дозволило США покривати дефіцит платіжного балансу у значній мірі за рахунок короткострокових зобов’язань американських банків перед зарубіжними державними організаціями і приватними особами. США стали боржниками. Інвестиційний баланс також склався не на користь США. Відбувався відплив капіталу і, як наслідок, складалося від’ємне сальдо платіжного балансу. Хронічний дефіцит платіжного балансу призвів до того, що кількість доларів за рубежем значно перевищила золотий резерв США. Виникла недовіра до долара і прагнення обміняти долари на золото. США почали втрачати своє панівне становище у світовому виробництві і міжнародній торгівлі. Зростала роль ЄЕС, Японії та інших країн, платіжні баланси яких зводилися з позитивним сальдо. В цій ситуації подолання дефіциту платіжного балансу США означало б скорочення міжнародної ліквідності, що утруднювало б міжнародні розрахунки. США постали перед вибором: зазначити великі витрати або змінити всі валютні правила. США зробили вибір на користь зміни правил, розірвавши у 1968р. зв'язок долара із золотом, а потім увівши в 1971 р. плаваючий курс долара. Окрім того, принципи Бреттон-вудської системи підривали розвиток євроринку і ринку євродоларів, на яких вільно циркулювала величезна кількість доларів, що практично випадала з режиму обмежень, встановлених національними валютними відомствами і МВФ. Все це створювали сприятливу обстановку для валютних спекуляцій. За цих умов система фіксованих валютних курсів вже не могла ефективно функціонувати. Розпочався перехід до нової валютної системи, що отримала назву «Ямайської» за назвою країни, де були вироблені основні принципи цієї системи.

2.2 Принципи Ямайської валютної системи

Перехід від золотовалютного стандарту до нової системи валютних відносин зайняв декілька років. Після першої істотного кроку – припинення обміну доларів на золото – сталися такі події. В березні 1973р., всі провідні валюти (долар, фунт стерлінгів, німецька марка, єна, французький франк) уже вільно плавали по відношенню один до одного. В тому ж році «Спеціальні права запозичення» - «кошик СПЗ» став новим еталоном цінності валют. У 1976р. МВФ ухвалили рішення відмовитися від фіксації офіційної ціни золота, припинивши операції з ним у рамках МВФ, надавши право національним валютним органам розпоряджатися власним золотом на свій розсуд. І нарешті, 1978р. в статуті МВФ була закріплена відмова від фіксованих паритетів і офіційно введена в дію Ямайська валютна система.

Основна відмінність Ямайської валютної системи Бреттон-вудської полягає в такому:

Змінився носій грошових грошей. Якщо Бреттон-вудська система використовувала кінцевий засіб розрахунку золото і резервні валюти, то нова валютна система спирається на СПЗ – колективну валюту МВФ – і ЕКЮ – колективну валюту ЄС. Ці види валюти стали основним елементом у структурі міжнародної ліквідності.

Нова валютна система дозволяє як фіксовані, так і плаваючі валютні курси або їх змішаний варіант.

Наявність замкнутих валютних блоків, котрі, з одного боку, є учасниками світової валютної системи, а з іншого – всередині них існують особливості відносин між країнами-учасницями. Найхарактернішим прикладом є Європейська валютна система (ЄВС) – продовження ЄЕС.

В Ямайській валютній системі права МВФ по нагляду за валютними курсами розширені. МВФ виробив основні принципи, яких повинні дотримуватись країни-члени МВФ при проведенні курсової політики, з тим, щоб міжнародна валютна система в цілому функціонувала ефективно.

Суть цих принципів зводиться до такого:

Валютний курс повинен бути економічно обґрунтований. Країни повинні уникати маніпулювання валютним курсом з метою недопущення необхідного регулювання платіжного балансу або отримання несправедливих конкурентних переваг.

Здійснювати інтервенцію з метою згладжування значних хаотичних короткострокових курсових коливань.

При проведені інтервенції враховувати інтереси інших країн.

Були розроблені також основні критерії для визначення, чи виконує країна ці принципи.

Теоретично основою Ямайської системи був проголошений принцип регулювання валютних курсів ринковими силами (попит і пропозиція). Однак у режимі чистого плавання валютні курси вже не могли функціонувати, оскільки інтеграційні процеси привели до тісного переплетіння національних відтворюваних процесів, до дедалі більшого підпорядкування національних економік закономірностями світового господарства, до залежності від процесів, що відбуваються у світовій економіці, в тому числі й у валютній