купівлі або продажу на зовнішніх ринках як іноземної, так і власної валюти;

обмеження або заборони купівлі або продажу певних валют, прямого контролю над приватними зовнішніми переказами, введення від’ємних відсоткових ставок на іноземні вклади.

Якщо на початку дії Ямайської системи (1973-1979 рр.) валютні курси в достатній мірі відображали відносну еволюцію цін і не давали значних конкурентних переваг тій чи іншій країні, то з кінця 70-х – на початку 80-х років стався відрив курсу валют від відносного руху цін в окремих країнах, що позначилось на їх конкурентоспроможності. Це відбувалось, насамперед, тому, що в міжнародних розрахунках промислово розвинутих країн зросла частка операцій, пов’язаних з експортом капіталу, міжнародним кредитом. А переливання капіталу можуть спричинити і спричиняють значне і довгочасне відхилення курсів валют від паритетів їхньої купівельної спроможності, що призводять до деформації міжнародної торгівлі і платежів, утруднює довгострокове планування. Стала очевидною необхідність більшої погодженості у проведенні економічної політики провідних країн світу для стабілізації валютних курсів. На ряді нарад «сімки» у 80-ті роки розглядалась проблема стабілізації валютних відносин і визначалась необхідність колективних дій по зближенню характеру економічної політики для досягнення довгострокової стабілізації валютних курсів. Проте через побоювання ущемлення суверенітету, погодження загальних принципів міжнародного регулювання валютних відносин з труднощами долало і долає суперечності між країнами на рівні конкретного втілення орієнтації національної економіки на такі показники, як темпи зростання, темпи інфляції, відсоткові ставки, рівень безробіття, бюджетний дефіцит, баланс поточних операцій і торгівельний баланс, темпи зростання грошової маси, обсяг валютних резервів, рівень валютних курсів, за яких передбачається робити висновок про відповідність розвитку економіки країни згідно виробленим курсом.

Незважаючи на те, що Ямайська валютна система має ряд негативних моментів, її функціонування справляє істотний вплив на прискорення темпів розвитку промислово розвинутих країн і багатьох країн «третього світу» в напрямках подальшої соціально-економічної інтеграції.

2.3 Вибір конкретної валютної політики

У сфері сучасних валютних відносин змагаються дві тенденції. З одного боку – прагнення до більш тісного безперервного погодження економічної політики, колективного контролю під егідою МВФ за макроекономічними показниками розвитку національних економік для досягнення стабільності і «передбаченості» валютних курсів. Таке прагнення існує об’єктивно як реакція на зростаючу взаємозалежність економіки країн світу, породжену процесами інтернаціоналізації та інтеграції виробництва і капіталу. З іншого боку – прагнення захистить від зовнішнього втручання у внутрішньо економічний розвиток, зберегти самостійний курс у галузі національної економічної політики, не достигти ущемлення суверенітету.

Проблему вибору валютної політики ми розглядаємо під кутом зору порівняльних переваг і недоліків тієї чи іншої валютної політики в різних ситуаціях. Спочатку порівняємо системи фіксованих і плаваючих курсів, потім – регульованого і вільного плавання.

За деякими параметрами і за визначених умов фіксовані або гнучким курсами. ФВК зменшують ризики і невизначеність міжнародних торговельних та фінансових угод, але вони не усувають впливу змін попиту і пропозиції на валютний курс. Відтак для підтримання паритету держава повинна мати можливість впливати на співвідношення попиту і пропозиції валюти. Якщо країна має в наявності достатні резерви, якщо дисбаланс платіжного балансу є тимчасовим, а фіксовані валютні паритети далеко не відірвались від курсу рівноваги, то ФВК забезпечують стабільність валютного ринку. Якщо є немає достатніх резервів для «фінансування» дефіциту платіжного балансу, то потрібен контроль над торговельними та фінансовими потоками, тобто стримування імпорту і заохочення експорту, справляння спеціальних податків з відсотків і дивідендів, отримуваних зарубіжними інвесторами, обов’язковий продаж експортерами іноземної валюти державі і наступний її розподіл між імпортерами. Але така практика має, як правило, негативні наслідки: відбувається скорочення обсягу і деформації міжнародної торгівлі, дискримінації окремих імпортерів, «чорний ринок» іноземної валюти тощо. Можна добитися стабільності валютного ринку шляхом проведення обмежувальної та грошової політики, котра відносно знижує рівень національного доходу і підвищує відсоткові ставки. Однак ці заходи, стабілізуючи валютний курс, разом з тим призводять до падіння обсягів виробництва, до безробіття та інфляції. Отже, на мою думку життєздатність ФВК залежить від наявності згаданих умов. Якщо їх немає, то ефективними і є плаваючі валютні курси.

Перевагою гнучких (плаваючих) валютних курсів є те, що вони внаслідок вільного коливання попиту і пропозиції на валюту, автоматично коригуються таким чином, що в кінцевому підсумку відбувається вирівнювання дебету і кредиту платіжного балансу. Водночас використання плаваючих курсів породжує більшу, ніж при ФВК, незначність і ризик як торговельної, так і інвестиційної діяльності. При падінні інтернаціональної вартості валюти країни умови торгівлі погіршуватимуться, оскільки потрібно буде експортувати більший обсяг товарів і послуг для оплати певного обсягу імпорту. При значних коливаннях валютного курсу виникає додатковий ризик у здійсненні закордонних інвестицій.

Тепер порівняємо фіксовані і плаваючі валютні курси з точки зору загрози дестабілізуючих валютних операцій.

Дестабілізуюча спекуляція на валютному ринку можлива за будь-яких валютних режимів. За ФВК вона менш імовірна, ніж за плаваючих валютних курсів у тому випадку, якщо уряд серйозно має намір і можливість підтримати