При системі плаваючих курсів відбувається переважно «двостороння гра»: валютний курс може піти і вгору, і вниз від очікуваного рівня, оскільки поточний курс «спот» являє собою курс рівноваги, а не штучно встановлений офіційний паритет, який не відображає реального співвідношення ринкових сил. В умовах чистого плавання спекуляція, як правило, дає стабілізуючий ефект, оскільки, за твердженням М. Фрідмана, «Валютні операції, що стабілізують ринок, дозволяють робити гроші, а дестабілізуючі їх втрачати. Насамкінець дестабілізуючі обстановку за свою поведінку витісняють з ринку». Коли валюта продається в основному в період підвищення її ціни вище головної Треньової лінії і, навпаки, купується, коли ціна опускається нижче цієї лінії, спекулятивні операції справляють стабілізуючий вплив на валютні курси, тобто сприяють руху валютних курсів до їх рівноважного тренду. Але це стосується, головним чинок, чистого плавання валютних курсів.

Якщо порівняти систему чистого плавання і керованого плавання, то історичний досвід застосування системи показує, що небезпека спекуляцій вища за системи керованого плавання, ніж за системи чистого плавання валютних курсів. П.Х. Ліндерт стверджує, що «найінтенсивніші спекулятивні хвилі, що мають негативний ефект, виникають при режимі, який керується державними органами. Фактично винуватцями дестабілізації ринку виступають саме державні орган».

Прагнення до валютної стабілізації спонукає державні валютні органи проводити значні валютні операції в одному напрямку. Спроби підтримати курс, який уже не відповідає курсу рівноваги, за допомогою валютних інтервенцій приводить до валютних втрат держави і перекачування прибутку до рук валютників, що проводять дестабілізуючі валютні операції. Центральний банк, що здійснює валютні інтервенції на підтримку нереальних валютних курсів, виступає, по суті, як спекулянт, що дестабілізує валютний ринок, оскільки протягом тривалого часу проводити таку політику неможливо, адже вона призводить до дедалі більших валютних втрат, збільшує витратну частину державного бюджету. Приватні учасники ринку користуються тим, що уряд підтримує нереалістичний курс і отримує прибуток, а держава втрачає валюту.

Ми можемо зробити висновок, що дестабілізуючій спекуляції найчастіше піддаються фіксовані валютні курси в умовах фундаментальної незбалансованості економіки і курси, які перебувають у керованому плаванні за наявності сильної інфляції і нестабільності державної валютної політики.

Дестабілізуюча роль державних органів особливо деструктивна і призводить до негативних соціальних наслідків у тих випадках, коли обстановка в країні нестабільна, а уряд немає достатніх резервів для стабілізації політики, наявним є хронологічний дефіцит платіжного балансу і бюджету, сильна інфляція. Це доводить не лише історичний досвід, але й досвід встановлення фіксованого курсу карбованця, котрий коштував платникам податків 1 млрд. дол., і так званий «чорний вівторок» у Росії.

Важливим аспектом проблеми вибору валютної політики є визначення взаємозв’язку того чи іншого валютного режиму з інфляцією і безробіттям, станом економіки та бюджетною, грошово-кредитною і податковою політикою, що проводиться урядом.

При режимі ФВК необхідність підтримувати курс стримує інфляцію. Перехід до плаваючих валютних курсів найчастіше призводить до інфляційної політики, оскільки в цьому випадку немає стримуючого чинника надмірної емісії грошей.

Вибір режиму валютних курсів залежить від того, яку мету переслідує економічна політики. В ситуації, коли основною метою стає досягнення повної зайнятості, а інфляції особливого значення не надається, перевага може бути віддана плаваючим валютним курсам. Тоді ж, коли ставиться мета уникнути інфляції, переважатимуть фіксовані валютні курси. По суті, проблема порівняних переваг ПВК значною мірою зводиться до проблеми оптимального сполучення безробіття та інфляції.

Далі, вибір тієї чи іншої валютної політики визначається ступенем залежності національної економіки від процесів, що відбуваються у світовому господарстві. Якщо країна більшою мірою піддається загрозі внутрішньої нестабільності і меншою – залежать від зовнішньої, то для неї, як правило, переважаючими є фіксовані валютні курси. У випадку, коли економіка країни в здебільшого залежать від світового ринку, а внутрішня економічна обстановка і національна макроекономічна політика відносно стабільні, перевага надається плаваючим валютним курсам.

Нарешті, в плаваючих валютних курсах більше зацікавлені країни з дефіцитом платіжного балансу, і країни, що віддають перевагу незалежності в проведенні грошово-кредитної та бюджетної політики. У загальному вигляді можна сказати, що в умовах сучасного світу до вибору валютної політики потрібно підходити з точки зору оптимального поєднання її оцінки як інструмент економічної інтеграції і засобу захисту національної економіки від негативних, руйнівних впливів з боку світового господарства.

Розділ ІІІ. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ВАЛЮТНОГО РИНКУ СВІТУ

3.1 Об’єктивна необхідність інтеграції України в систему міжнародних фінансів

Як відомо, трансформаційні процеси в Україні в перші роки її незалежності супроводжувалися глибокою економічною кризою. У зв’язку з цим різко загострилися питання ресурсного забезпечення економічного розвитку, особливо його фінансової складової.

Одна з найгостріших проблем, яку необхідно розв’язати Україні сьогодні, - знаходження коштів для свого подальшого успішного соціально-економічного розвитку. Низька якість продукції, безробіття, необхідність структурної перебудови виробництва – всі ці проблеми потребують значних грошових ресурсів. Розбалансованість фінансової системи держави, платіжна криза, що була спричинена насамперед переходом до світових цін на енергоносії, відсутність необхідних внутрішніх нагромаджень об’єктивно зумовили потребу в залученні зовнішніх коштів для відновлення господарської рівноваги, забезпечення сталого економічного зростання.

Однак з перших кроків залучення міжнародного