Реферат

Сучасні методам моделювання і прогнозування у практиці державного управління

Впровадження європейської моделі соціально-економічних перетворень, підвищення рівня та якості життя населення, прискорення системних реформ створює передумови для активізації інноваційної діяльності в Україні.

Економічне зростання галузей економіки країни залежить від рівня інноваційного розвитку та взаємодії між органами державної влади, органами місцевого самоврядування і підприємництвом. До існуючих інноваційних систем регіонального розвитку слід віднести кластерну модель, яка являє собою прийнятну структуру для розробки нових форм державного управління і передбачає перехід від прямого втручання органів державної влади до управління за допомогою опосередкованих стимулів.

Розробка стратегії економічного розвитку регіону набуває актуального значення з точки зору реалій регіонального та місцевого самоврядування, які нерозривно пов’язані з переорієнтацією підходу до управління, а також відносин у суспільстві. Нині вона означає одночасне внесення коректив до політичної структури і до адміністративного потенціалу, яке має супроводжуватись продуманими еконо-мічними стратегіями та належним наданням послуг населенню в регіонах.

Серед привабливих для вітчизняних розробників видів господарської діяльності можна виділити кластери. Вони підвищують продуктивність праці, прискорюють темпи впровадження інновацій на виробництві, сприяють конкурентоспроможності різних галузей економіки, не вимагають значних коштів і складаються з різних ініціатив, спрямованих на стимулювання учасників для співпраці. Однією з переваг регіональних стратегій на підтримку кластерів є їхня низька собівартість і висока окупність порівняно з іншими державними заходами, спрямованими на створення базової інфраструктури та надання послуг населенню.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Серед зарубіжних вчених, які активно займаються вивченням проблем створення кластерної моделі регіонального розвитку, стратегічного планування Т.Вюртенбергер, М.Портер, Л.Пуллола, Х.Шреплер, Ж.-Л.Поже, та вітчизняних вчених С.Грищенко, А.Брувер, В.Нудельман, П.Чечелюк [5; 6; 12]. Теоретичні аспекти державного управління, формування конкурентоспроможних кластерів та впровадження ефективного механізму управління регіоном знайшли своє відображення у публікаціях А.Александрової, О.Кучеренка, І.Запатріної, А.Миграняна та інших [4; 6; 8].

Невирішені раніше частини загальної проблеми, яким присвячується стаття. Зазначене пов’язане з необхідністю вивчення зарубіжного досвіду створення кластерної моделі регіонального розвитку. Функціонування усіх кластерів грунтується на створенні мереж, співпраці та конкуренції. Їхні центри розташовуються в географічних центрах регіонів, спеціалізуються в конкретних галузях, пов’язаних одна з однією спільними технологіями чи видами діяльності. Уряди багатьох країн Європи впровадили стратегії сприяння розвитку кластерів як засобу забезпечення економічного розвитку та підвищення конкурентоспроможності на міжнародному ринку.

Таким чином, агенції з регіонального розвитку можуть бути основою для розробки програм розбудови кластерів на регіональному рівні в Україні. Проте державна допомога, як і раніше, має велике значення для їх первинного розвитку [3, c. 12]. Саме ця ланка пов’язує національне бачення та стратегію економічного розвитку і регіональний потенціал, який може зумовити їх реальний розвиток.

Мета статті - дати оцінку сучасним методам моделювання і прогнозування у практиці державного управління.

Виклад основного матеріалу. Досвід зарубіжних країн світу свідчить, що регіональному розвитку у певній місцевості сприяють кластери. За визначенням американського вченого М.Портера, кластер - це поєднання підприємств і установ, для якого територіальна спільність його компонентів - додатковий чинник підвищення економічної ефективності за рахунок сталості взаємозв’язків, скорочення транспортних витрат, раціонального використання всіх видів місцевих ресурсів, створення умов для поєднання з територіальним плануванням й управлінням [6, с. 298].

Мета створення кластера полягає у забезпеченні економічного розвитку та підвищенні конкурентоспроможності продукції або послуг його членів на ринках. Для створення кластера необхідно здійснити комплекс економічних, законодавчих та гуманітарних заходів, забезпечивши при цьому певні базові умови регіонального розвитку.

Процес утворення кластерів передбачає різні напрями зв’язків, а саме:

- нові виробники, що приходять з інших галузей, прискорюють свій розвиток, стимулюючи науково-дослідні роботи та забезпечуючи необхідні кошти для впровадження нових стратегій;

- відбувається вільний обмін інформацією та швидке поширення нововведень каналами постачальників або споживачів, які мають контакти з іншими конкурентними підприємствами (фірмами);

- взаємозв’язки всередині кластера, часто абсолютно несподівані, зумовлюють появу нових напрямів у конкуренції, які породжують цілком нові можливості;

- людські ресурси й ідеї утворюють нові комбінації.

У цілому відрізняють три широковживані визначення кластерів, кожне з яких підкреслює основну рису його функціонування:

- регіонально обмежені форми економічної активності всередині споріднених секторів, які зазвичай прив’язані до певних наукових установ (науково-дослідних інститутів, університетів тощо);

- досить вузько визначені сектори, в яких суміжні етапи виробничого процесу утворюють ядро кластера (наприклад ланцюг “постачальник - виробник - збутовик - клієнт”). До цієї ж категорії потрапляють і мережі, що формуються навколо головних підприємств (фірм);

- галузі економіки, визначені на високому рівні агрегації (наприклад “хімічний кластер”), або сукупності секторів на ще вищому рівні агрегації (наприклад “агропромисловий кластер”).

Для подальшого розвитку кластерів розробляють стратегії, які, по суті, повинні доповнювати одна одну. Тобто ці стратегії спрямовані на підвищення використання знань в існуючих кластерах та на створення нових мереж співпраці усередині них. Як правило, центром кластера стають кілька потужних підприємств (фірм), при цьому між ними зберігаються конкурентні відносини. Ефективна спеціалізація виробництва кластера дає можливість залучення до необхідної співпраці малого та середнього підприємництва.

Нині кластерні стратегії використовуються у більшості країн Європи. Так, у Німеччині з 1995 р. діє програма створення біотехнологічних кластерів Віо Reqіо. У Великобританії уряд визначив райони навколо м. Единбурга, Оксфорда та Південно-Східної Англії основними регіонами розміщення біотехнологічних фірм. У Норвегії уряд стимулює співпрацю між підприємствами (фірмами) в кластері “морське господарство”. Фінляндія має розвинутий лісопромисловий кластер, куди входить виробництво деревини, паперу, меблів, поліграфічного та пов’язаного з ним устаткування. Тісна взаємодія підприємств (фірм) даного кластера