·

·

·

·

·

1.7. Адміністративні формальності — нетарифні інструменти державного регулювання зовнішньої торгівлі, які можна поділити на такі групи:—

імпортно-експортні процедури;—

зовнішньоторговельне діловодство;—

консульські формальності.

1.7.1. Імпортно-експортні процедури — це законодавчо встановлені правила проведення зовнішньоторговельних операцій. Процедура проведення експортної/імпортної операції поділяється на кілька етапів, які обов’язково включають: підготовку до укладання контракту, укладання контракту, виконання укладеного контракту. Ці етапи, в свою чергу, підрозділяються на десятки необхідних процедур, пов’язаних з отриманням ліцензії, страхуванням, розрахунками й т. ін.

1.7.2. Зовнішньоторговельне діловодство — порядок оформлення та роботи з документами, що обслуговують зовнішньоторговельний обіг (товаросупроводжувальними, транспортними, пла-тіжними тощо).

На сьогодні стандартний (уніфікований) перелік документів, які мають бути представлені товаровласником митним органам, відсутній. Крім того, незбігання національних вимог до документів, а іноді й відсутність чіткої інформації щодо таких вимог створюють труднощі в підготовці та оформленні експортних опе-рацій. Тому зовнішньоторговельне діловодство часто має протек-ціоністський характер, а по відношенню до національних експортерів виступає як фактор, що гальмує вихід на зовнішні ринки, особливо це стосується малих та середніх підприємств.

1.7.3. Консульські формальності — це різновид зовнішньоторговельного діловодства, практика, яка вимагає, щоб певні відомості про товар (ціна, витрати на виробництво тощо), умови виробництва (виконання технічних або санітарно-гігієнічних норм та стандартів і т. ін.) були підтверджені консулом країни призначення товару, який перебуває на території країни походження товару. Така практика зазвичай набуває форми вимоги надати консульську фактуру, завірену консулом держави, на територію якої експортується товар. Консульська фактура — це особлива фор-ма митної фактури, яка оформлюється у випадках, коли вимагається спеціальне підтвердження (легалізація) для країни-імпортера щодо відповідності умовам імпортного ліцензування для спрощення імпортних процедур або з метою збирання коштів на утримання місцевих консульств.

1.8. Екстрене правове регулювання — сукупність правових регуляторів міжнародних торговельно-економічних відносин, що застосовуються за надзвичайних обставин, непередбачених ситуацій. Такі регулятори можна поділити на дві групи: інструменти силового торговельно-політичного впливу (ембарго, економічний бойкот, економічна блокада) та антидемпінгові процедури та заходи.

1.8.1. Інструменти силового торговельно-політичного впливу.

1.8.1.1. Ембарго (торговельне) — заборона експорту окремих товарів до даної держави або заборона імпорту окремих товарів з цієї держави.

Рішення щодо запровадження ембарго може прийняти як міжнародна організація (міжнародне ембарго), так і окрема країна (державне ембарго). Але найчастіше міжнародна організація рекомендує застосувати ембарго, а країни вирішують самостійно питання щодо використання цього дозволу. Статутом ООН передбачена можливість застосування ембарго як колективного репресивного заходу по відношенню до держави, дії якої загрожують міжнародній безпеці.

1.8.1.2. Економічний бойкот — цілковита або часткова відмова від економічних зв’язків з фізичною, юридичною особою чи державою. В міждержавних відносинах економічний бойкот зазвичай доповнює бойкот політичний і спрямований на обмеження та припинення торгівлі з небажаною країною, а також на завдання їй збитків внаслідок цього.

1.8.1.3. Економічна блокада — економічна ізоляція держави з метою підриву її економіки шляхом припинення ввозу до країни товарів (сировини, готових виробів, напівфабрикатів тощо) і позбавлення її ринків збуту. За економічної блокади зовнішньоторговельні, фінансові, кредитні та інші економічні зв’язки з державою, що блокується, забороняються (або від них відмовляються). Блокада може мати комплексний характер (тобто стосуватися всіх форм економічних відносин) або охоплювати лише деякі форми (торговельна, кредитна, фінансова блокада тощо).

1.8.2. Антидемпінгові процедури та заходи як інструменти екстреного правового регулювання торговельно-економічних відносин передбачають доказ факту демпінгу, порушення антидемпінгової процедури (розслідування), визначення шкоди від факту демпінгу та застосування антидемпінгових та компенсаційних мит. У деяких випадках сам факт порушення антидемпінгового розслідування приводить до «добровільного» обмеження експорту або застосування експортером інших заходів, що нормалізують торговельні відносини.

Існує кілька видів демпінгу, які виділяються за методом дискримінації ціни, за джерелами компенсації шкоди, завданої експортером, за мотивами і термінами застосування.

За методами дискримінації світових цін демпінг поділяється на прямий, зворотний та валютний.

Прямий демпінг — це продаж товару однієї країни на ринку іншої країни за вартістю, меншою, ніж нормальна вартість цього товару. При цьому, відповідно до статті VI ГАТТ, слід вважати, що товар потрапляє на ринок імпортуючої країни за вартістю, меншою, ніж його нормальна вартість, якщо ціна товару, який експортується: нижча за порівнянну ціну при звичайному ході торгівлі на аналогічний товар, призначений для споживання в експортуючій країні; або за відсутності такої внутрішньої ціни нижча за найвищу порівнянну ціну на аналогічний товар, призначений для експорту до будь-якої третьої країни при звичайному ході торгівлі, або нижча за вартість виробництва товару в країні походження, до якої додані помірні додаткові витрати на продаж та прибуток.

Зворотний демпінг — закупівля (скупівля) іноземними покупцями (імпортерами) товару за цінами, вищими, ніж можуть заплатити внутрішні покупці.

Валютний демпінг — продаж на зовнішньому ринку товару за заниженою ціною внаслідок більшого падіння курсу національної валюти, ніж зменшення її купівельної спроможності всередині країни. Купуючи товари, сировину, комплектуючі, або товари за низькими внутрішніми цінами, експортери реалізують їх на міжнародних ринках за демпінговими цінами, але за більш тверду валюту, обмінюючи її згодом на знецінену національну валюту та отримуючи внаслідок цього курсовий прибуток.

Демпінг може здійснюватися як за рахунок фірми-експортера, так і за підтримки держави, тобто шляхом субсидування (прямого чи опосередкованого) експортних поставок. Але в будь-якому разі втрата частини прибутку у зв’язку з продажем