за заниженими цінами повинна бути скомпенсована. Така компенсація можлива за рахунок завищення цін на інші товари фірми або на ці ж товари, але на інших ринках, у тому числі внутрішньому. В такій ситуації демпінг називають самостійним. Якщо витрати від демпінгування компенсує не сама фірма, а держава, то демпінг називають субсидиційним, тобто за рахунок державних експортних субсидій. У ви-падках доведення факту демпінгу, шкоди від нього та джерела компенсації збитків експортера застосовуються антидемпінгові та компенсаційні мита, які є джерелом компенсації збитків імпортера.
Антидемпінгове мито — додаткове імпортне мито, яким обкладаються товари, що експортуються за цінами, нижчими нормальних цін світового ринку або внутрішніх цін країни, що імпортує товар, при самостійному за джерелами компенсування збитків демпінгу. Воно може бути тимчасовим, таким, що встановлюється на період проведення антидемпінгової процедури, та постійним, визначеним та встановленим у результаті антидемпінгового розслідування.
Компенсаційне мито — особливий вид мита, яке встановлюється у випадках ввозу товарів, у процесі виробництва чи вивозу яких прямо чи опосередковано використовувалися субсидії. Таким чином, це мито є інструментом боротьби з негативним впливом на економіку ввозу іноземних товарів, що субсидуються в країні-експортері прямо (інвестиційні субсидії) чи опосередковано (через систему диференційованих податкових ставок, прискорену амортизацію, кредитування експортерів на пільгових умовах тощо).
За мотивами і термінами застосування демпінг поділяється на спорадичний, хижацький та постійний.
Спорадичний демпінг — реалізація товару на закордонному ринку за цінами, нижчими від внутрішніх або від видатків виробництва, упродовж вельми короткого проміжку часу. Такий демпінг, як правило, не може завдати суттєвої шкоди, або факт її дуже важко довести. Однак він вигідний споживачам, які мають можливість купувати товари за досить низькими цінами, хоча і обмежений час.
Хижацький демпінг — реалізація товарів на закордонних ринках за цінами, нижчими за видатки, з метою витіснення з ринку національних виробників. У такий спосіб іноземні фірми намагаються завоювати ринок конкретного товару та, посівши пріоритетні позиції на ньому, підняти в майбутньому ціни. Оскільк-и хижацький демпінг є, як правило, самостійним, а реалізація стратегії захоплення закордонного ринку за допомогою низьких цін вимагає великих коштів, то він не може продовжуватися протягом часу.
Постійний (стійкий) демпінг — реалізація товарів за цінами, нижчими від внутрішніх цін або видатків виробництва впродовж тривалого часу. Цей вид демпінгу може досить серйозно підірвати певну галузь, тому виробники цієї галузі активно вимагають захисту від іноземної конкуренції.
Розглядаючи питання про антидемпінгові заходи, слід диференціювати поняття антидемпінгової процедури та антидемпінгового розслідування. Різниця між ними полягає в тому, що антидемпінгова процедура передує антидемпінговому розслідуванню і є початковим етапом, на якому приймається рішення про достатність наявних даних для початку антидемпінгового розслідування. Таким чином, антидемпінгова процедура — це розгляд відповідних документів скаржника стосовно достатності цих докумен-тів для порушення та проведення антидемпінгового розслідування.
Відповідно до статті 5 «Угоди про застосування статті VI Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року» для порушення процедури необхідна письмова заява, що має включати докази: демпінгу; шкоди в рамках сенсу статті VI Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року; причинного зв’язку між демпінговим імпортом та очікуваною або фактичною шкодою. Просте твердження, не підкріплене відповідними доказами, не може вважатися достатнім для розгляду його як заяви.
Якщо в результаті антидемпінгової процедури встановлено, що факт демпінгування, субсидування чи масового експорту справді має місце, відповідними органами розпочинається антидемпінгове розслідування. За відсутності достатніх доказів чи то демпінгу, чи то шкоди для виправдання продовження справи, заява відхиляється.
Спричинене антидемпінговою процедурою розслідування має три основні етапи:
Ё
прийняття рішення про антидемпінгове розслідування;
Ё
проведення антидемпінгового розслідування (проводиться розслідування, встановлюється факт наявності демпінгу, робиться попереднє визначення шкоди та причинно-наслідкового зв’яз-ку між нею та демпінгом, приймається рішення про застосування антидемпінгових заходів, продовжується розслідування з метою остаточного виявлення наявності демпінгу та шкоди, приймається остаточне рішення);
Ё
завершення антидемпінгового розслідування (завершення роз-слідування через застосування чи незастосування остаточних антидемпінгових заходів на підставі даних розслідування).
2. Економічні методи регулювання зовнішньої торгівлі
До економічних методів регулювання зовнішньої торгівлі належать: внутрішні фінансові та грошово-кредитні заходи, валютно-кредитне регулювання та організаційно-технічне сприяння розвитку експортного виробництва та експортування.
2.1. Внутрішні фінансові та грошово-кредитні заходи.
2.1.1. Експортні субсидії — це фінансові пільги, що надаються урядом або приватними структурами фірмам-експортерам на виробництво та вивіз певних товарів за кордон. Метою їх надання є покриття частини витрат національних виробників для підвищення їх конкурентоспроможності на світових ринках.
Угода про субсидії та компенсаційні заходи (додаток 1А до Марракеської угоди про заснування Світової організації торгівлі) визначає, що субсидією є:
·
фінансове сприяння, що надається на території Члена СОТ урядом або будь-яким державним органом, тобто коли: уряд практикує пряме переведення грошових коштів (наприклад, дотацій, позик або вливань капіталу), потенційну пряму передачу грошових коштів або зобов’язань (наприклад, гарантій за позиками); уряд відмовляється від доходів, що йому належать, або не стягує їх (наприклад, такі фіскальні стимулюючі заходи, як податкові кредити); уряд надає товари та послуги крім загальної інфраструктури або закуповує товари чи послуги; уряд здійснює платежі до механізму фінансування, доручає або наказує приватній установі виконувати одну чи більше функцій, які б за звичайних умов виконувалися урядом, причому практика їх застосування такою установою фактично не відрізняється від практики, яку здебільшого вів би уряд;
·
підтримка доходів чи цін у будь-якій формі (в розумінні статті XVI ГАТТ, 1994), а також вигода, що надається таким чином.
Згідно з цією ж Угодою, забороненою є адресна субсидія, тобто субсидія, надання якої обмежено колом певних підприємств,