які розташовано в певному географічному реґіоні, що перебуває в межах юрисдикції органу, що надає її. Такі субсидії дають право іншим країнам вживати заходи правового захисту.
2.1.2. Податкові пільги як опосередковане субсидування експорту, надаються, як правило, в таких формах:
·
повернення експортерам сум мита та податків, сплачених у процесі імпортування сировини, комплектуючих чи товарів, необхідних для виробництва продукції на експорт;
·
звільнення від сплати опосередкованих податків на сировину, комплектуючі чи товарі, які використовуються у виробництві експортних товарів;
·
дозвіл на створення спеціальних фондів для розвитку експортного виробництва, що не оподатковуються;
·
відстрочування сплати певних податків;
·
надання права на прискорену амортизацію основного капіталу;
·
надання знижок як самим експортерам, так і суміжним виробництвам та сферам діяльності на ціни за користування електроенергією, транспортні послуги тощо.
2.1.3. Кредитування експортерів — надання фірмам-експор-терам через державні банки чи спеціальні органи короткострокових та довгострокових кредитів. Кредитні методи державного заохочення експортного виробництва та експортування в сучасних умовах стали органічною частиною механізму реалізації зовнішньоторговельних політик держав. Важливе місце серед них належить прямому державному кредитуванню зовнішньоторговельних операцій, а також різноманітним засобам підтримки приват-ного кредитування. Серед основних форм участі держави в кредитуванні експорту слід виділити:
·
надання прямих експортних кредитів;
·
рефінансування експортних кредитів, наданих комерційними банками;
·
використання фондів допомоги для поліпшення умов кредитування експортних угод;
·
виплата бюджетних субсидій з метою підтримання пільгових процентних ставок по експортних кредитах;
·
страхування експортних кредитів шляхом надання державних гарантій на них.
2.2. Валютно-кредитне регулювання.
2.2.1. Валютні обмеження — сукупність нормативних правил, що встановлюються в адміністративному або законодавчому порядку, спрямованих на обмеження операцій резидентів та нерезидентів з іноземною валютною та іншими валютними цінностями (державний контроль над операціями, обмеження переказів валюти за кордон, блокування валютної виручки тощо).
За режиму валютних обмежень імпортери повинні отримати дозвіл відповідних органів на здійснення валютних розрахунків. Такий режим, як правило, поширюється на всі види операцій з валютою та валютними цінностями і має на меті скорочення відтоку валюти та валютних цінностей з країни з метою врівноважування платіжного балансу та підтримки курсу національної валюти.
2.2.2. Механізми валютних курсів — зниження (девальвація) та підвищення (ревальвація) курсу національної валюти під впливом ринкових чинників та державного регулювання шляхом валютних інтервенцій. Зниження курсу валюти веде до підвищення конкурентоспроможності товарів країни, що провела девальвацію своєї валюти, та одночасно ускладнює реалізацію іноземних товарів на внутрішньому ринку цієї країни. Девальвація валюти утворює додатковий імпортний бар’єр на шляху реалізації іноземних товарів, а з іншого боку, призводить до появи своєрідної експортної субсидії на експортні товари та пониження експортних цін. Ревальвація, тобто підвищення курсу валюти, дає протилежний економічний ефект: ускладнюється експорт, а імпорт спрощується. Підвищення курсу національної валюти може спричинити зниження цін імпортних товарів і, як наслідок, послаблення дії національних торговельно-економічних бар’єрів, що зробить ринок відкритішим та обумовить збільшення імпорту іноземних товарів.
2.2.3. Імпортний депозит (від лат. depositum — річ, віддана на збереження) — своєрідна імпортна застава, яку імпортер повинен внести в свій банк перед закупівлею іноземного товару. Ця застава вноситься, як правило, в іноземній валюті. Розмір імпортного депозиту встановлюється у вигляді певної частки від вартості імпортної угоди. Внесений до банку імпортний депозит за певний час (декілька місяців) повертається вкладникові, але відсотки при цьому не перераховуються. Протекціоністське значення імпортних депозитів у тому, що вони збільшують витрати на здійснення імпортної операції. Таким чином, імпортний депозит є елементом системи «buy local» — «купуй на місці», тобто механізму підтримки національного товаровиробника. Положенням ГАТТ дозволяється застосування імпортних депозитів лише за умов існування проблем з платіжним балансом, необхідності усунення його дефіциту.
2.3. Організаційно-технічне сприяння експорту — допомога, яка надається державою в різних формах суб’єктам зовнішньоекономічної діяльності з метою активізації та підвищення ефективності національного експорту. В більшості країн ці заходи мають системний характер і здійснюються в рамках державних програм підтримки експортерів, розвитку експортного потенціалу чи стимулювання національного експортного виробництва та експорту.
Серед різноманітних форм організаційно-технічного сприяння національному експорту слід виділити:
Ё
надання комерційної інформації про кон’юнктуру світових товарних ринків, тенденції їх розвитку, можливості та умови експортування;
Ё
сприяння національним фірмам в отриманні великих замовлень, участі в міжнародних тендерах;
Ё
підтримка в організації участі національних фірм в діяльності міжнародних виставок та ярмарків;
Ё
представлення торговельними представництвами (місіями) державних та корпоративних інтересів національних експортерів у країні перебування;
Ё
здійснення зв’язку з міжнародними урядовими та неурядовими організаціями з питань міжнародної торгівлі й представлення, обстоювання в них інтересів країни, а також окремих учасників зовнішньоторговельної діяльності;
Ё
організація навчання та тренінгу експортерів-початківців, пошук партнерів, допомога у встановленні перших контактів, експортне та правове супроводження угод;
Ё
створення адекватної системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів у сфері зовнішньоекономічної діяльності.