Рівновага на фінансовому ринку подається співвідношенням між попитом на гроші в реальному виразі L(Y, r, A) та їх пропозицією m = M/P:

m = L(Y, r, A), L1 > 0, L2 < 0, L3 > 0. (2.4)

Згідно зі стандартною моделлю грошового ринку пропозиція грошей в реальному вимірі є параметром управління, хоча її можна розглядати як деяку функцію від процентної ставки, або валютного курсу.

У ринковій економіці пропозицію грошей регулюють, організовуючи дворівневу банківську систему, що складається з центрального та комерційних банків. Центральний банк, визначаючи обсяги своїх пасивів (готівки та обов’язкових резервів комерційних банків), безпосередньо регулює лише частину грошової пропозиції — грошову базу H, пов’язану з грошовою масою через грошовий мультиплікатор. Завдяки цьому забезпечується можливість управління грошовою масою.

Центральний банк, здійснюючи монетарну політику, використовує різноманітні інструменти: регулювання процентної ставки, валютного курсу й норми резервування, операції на ринку з державними боргами тощо. Ці інструменти дають змогу центральному банкові регулювати пропозицію грошей.

Зауважимо, попит на гроші L(Y, r, A), як функція від процентної ставки має принципово нелінійний характер. За високої ставки гроші та облігації практично не взаємозамінювані, причому попит на гроші порівняно невеликий і реакція грошового попиту на коливання процентної ставки незначна. Коли процентна ставка невисока гроші та облігації стають майже однаково привабливими засобами.

Функцію агрегованої пропозиції часто замінюють кривою Філіпса:

(2.5)

де p — фактична інфляція;  — інфляційні очікування;  — рівень виробництва відповідно фактичний та потенційний;  — стала, що характеризує чутливість інфляції до змін обсягів виробництва. Отже, крива Філіпса визначає агреговану пропозицію.

У цій моделі вважається, що інфляційні очікування змінюються адаптивно:

(2.6)

У кожний момент часу очікування змінюються пропорційно до відхилення реальної та очікуваної інфляції.

Реальну вартість активів у цій моделі розглядають як суму приростів реальної вартості грошей та державних облігацій:

. (2.7)

Миттєві прирости реальної вартості грошей та облігацій подаються рівняннями:

(2.8)

де Mt, Вt, m, bt — перші похідні за часом, що характеризують тем-пи зміни грошової маси та державного боргу.

Держава фінансує свої реальні фактичні витрати G за рахунок податків T. Вона має профінансувати первинний дефіцит P(G – T), а також обслуговувати за ринковою процентною ставкою r державні борги rB, нагромаджені до цього часу. Виконати ці завдання можна за допомогою грошової емісії Mt та запозичень на вільному ринку Вt. Отже, для кожного моменту часу має справджуватися рівняння фінансування бюджетного дефіциту:

(2.9)

Аналогічне рівняння фінансування бюджетного дефіциту в реальному вимірі можна дістати підстановкою (2.8) у (2.9):

(2.10)

Отже, модель являє собою систему, що складається з семи рів-нянь (2.1)—(2.6) і (2.10) і містить сім невідомих. Ця модель дає змогу відстежувати реакцію макроекономіки на зміну параметрів системи, яка визначається знаками відповідних перших похідних (табл. .1).

Короткострокові макроекономічні ефекти

Похідні | Y | r | p

G | > 0 | > 0 | > 0

m | ? | < 0 | ?

> 0 | > 0 | 1

A | ? | > 0 | ?

2.2. Агреговані моделі економіки використовують для аналізу основних тенденцій розвитку економіки протягом тривалого періоду часу: п’яти, десяти, двадцяти років. У таких моделях економіка описується за допомогою невеликої кількості показників. У разі дослідження довгострокових тенденцій розвитку економіки деталізувати модель не має особливого сенсу, оскільки деталізована модель ускладнюється, потребуючи прогнозування значень численних параметрів на довгострокову перспективу, що на практиці важко здійснити.

Справді, коли йдеться про опис економіки країни з урахуванням її багатогалузевої структури, доводиться прогнозувати можливості зміни технології виробництва та відповідні зміни у споживанні сировини й енергії. Тому, будуючи моделі довгострокового аналізу, намагаються використовувати в них щонайменше вихідної інформації.

Розглянемо одну з найбільш агрегованих моделей — узагальнення моделі Солоу, а саме трисекторну модель, в якій виокремлюють:

·

·

·

До нульового матеріального сектору відносять такі галузі: добувну промисловість, електроенергетику, нафтопереробну галузь, металургію, промислову хімію тощо.

До першого (виробничого) сектору — машинобудівну галузь, металообробку, промислове будівництво.

До другого (споживчого) сектору — переробку сільськогосподарської продукції, легку та харчову промисловість, деревообробку, побутову хімію, пасажирський транспорт, торгівлю предметами споживання, громадський зв’язок тощо.

Виробничі можливості кожного із секторів задаються у вигляді неокласичних виробничих функцій:

,

де X, K, L — випуск, основні фонди та кількість зайнятих у відповідних секторах.

Стан економіки в моделі Солоу задається ендогенними змінними, до яких належать: Y — валовий внутрішній продукт (ВВП); C — фонд невиробничого споживання; Iі — інвестиції; Lі — кількість зайнятих; Kі — фонди. Окрім цього в моделі застосовуються такі екзогенні змінні:  — річний темп приросту зай-
нятих (–1  ); і — частка вибулих протягом року виробничих фондів (0  );  — норма нагромадження (частка валових інвестицій у ВВП, 0  ). Графічну модель трисекторної економіки наведено на рис. .1.

Рис. 2.1. Модель трисекторної економіки

Згідно зі сказаним, використовуючи основні передумови моделі Солоу, можна дістати трисекторну модель:

L = L(0)exp(vt) (кількість зайнятих);

L0 + L1 + L2 = L (розподіл тих, хто працює за секторами);

динаміка продукції:

Y1 = I0 + I1 + I2 (розподіл продукції першого сектору);

Y0 = а0Y0 + а1Y1 + а2Y2 (розподіл продукції матеріального сектору);

де аі — коефіцієнти повних матеріальних витрат за секторами.

У відносних показниках ця модель набирає вигляду:

де і Li/L — частка зайнятих у відповідних секторах;
si = Ii/Yi — частка інвестицій в і-й сектор у загальному обсязі
інвестицій;  — продуктивність праці в і-му
секторі.

Останнє рівняння моделі можна подати в іншій формі:

де yi = Yi/L продуктивність і-го сектора, тобто випуск продукції
і-го типу на одного зайнятого в економіці, причому yi = ifi(ki).

В цій моделі параметри а0, а1, а2, 0,