Недоліками адаптаційної політики є те, що кошти на компенсацiйнi надбавки населенню треба брати з державного бюджету, тобто врештi-решт через податки, або робити грошову емiсiю, що знову призведе до зростання iнфляцiї.

2.2 Компромісна антиінфляційна політика

Компромісна теорія боротьби з інфляцією розглядає безробіття та інфляцію як взаємообернені компоненти. Антиінфляційна політика раніше опиралася на криву Філіпса, але останнім часом дедалі частіше використовується так звана теорія природного рівня безробіття. У зв’язку з наявністю великої кількості несподіваних економічних потрясінь, які зсувають графіки попиту і пропозиції горизонтально і вертикально, перетворюють криву Філіпса з пологої в ламану лінію, що теоретично і практично не дуже корисна. Саме тому крива Філіпса у наш час дуже активно доповнюється, а то й повністю заміняється теорією природного безробіття.

Крива Філіпса відображає відношення між річними темпами росту безробіття, інфляції і заробітної плати. Зниження рівня безробіття супроводжується ростом цін та заробітної плати. Чим крутіша крива Філіпса, тим більший коефіцієнт взаємооберненості.

Криву Філіпса доцільніше застосовувати в невеликих термінах часу. У довгострокових періодах (5-10 років) вона стає вертикальною, бо навіть низький рівень зайнятості не рятує від інфляції, яку акумулюють такі монополісти як профспілки і фірми шляхом неухильного підвищення заробітної плати і цін на товари.

Природний рівень безробіття - це таке безробіття, при якому динамічно врівноважуються фактори, що впливають на зміну заробітної плати і цін. При такому безробітті досягається взаємна стабільність цін і заробітної плати. Природний рівень повинен відповідати такому важливому фактору: зайнятість повинна бути належною для ефективного розвитку економіки. Природний рівень безробіття дорівнює сумі фрикційного та структурного безробіття, за відсутності циклічного безробіття.

Такий рівень безробіття називається природним ще й тому, що він досягається через природний для ринку механізм чередування періодів підйому та спаду в рамках економічного циклу при мінімальному втручанні держави.

Як же досягається природний рівень? При зниженні рівня безробіття нижче природного в період економічного буму, збільшуються витрати, а отже росте і темп інфляції. Підвищений таким чином рівень інфляції збільшується людьми в їх майбутній економічній діяльності. Відповідно збільшується темп інерційної інфляції.

Після буму елементи державної політики гальмують темпи економічного зросту. Таке гальмування підвищує рівень безробіття до природного, проте це не одразу знижує інфляцію, оскільки присутній ефект інерції.

У випадку економічного спаду рівень безробіття падає нижче природного і спостерігається протилежний розвиток подій. Рівень інфляції зменшується. У довгостроковому періоді завдяки досягненню природного рівня безробіття можливий стабільний, помірний ріст інфляції. Але не відомо скільки років потрібно економіці для адаптації до різних економічних потрясінь, тобто для досягнення природного рівня. При цьому не слід забувати про те, що терпіння населення економічної кризи не безмежне. Багато чого залежить і від неочікуваності самого потрясіння. Всі ці фактори ставлять під сумнів теорію природного рівня, як раніше була скритикована і крива Філіпса.

Але яку ціну платить суспільство за зниження темпів інфляції? Чим крутіша крива Філіпса, тим ця ціна нижча, бо вдається значно зменшити темпи інфляції за рахунок меншого зниження зайнятості. Кількісно це виглядає так: для зниження інфляції на 1% рівень безробіття напротязі року повинен бути на 2% вищий свого природного рівня. За законом Оукена це означає зниження реального ВНП на 4% від потенційного.

Проблема необхідності платити безробіттям за зниження темпів інфляції є неоднозначною. Одні економісти вважають, що кількісно така плата невелика, інші ж говорять про морально-психологічну шкоду навіть незначного росту безробіття. Але в обох випадках ніхто не довів, що звільнення людини для економіки вигідніше, ніж забезпечити її роботою і в результаті одержати більшу кількість продукту.

2.3 Кейнсіанська та монетаристська анитиінфляційна політика

Існує два основних способи регулювання інфляційного процесу в країнах ринкової економіки: кейнсіанський і монетаристський.

Кейнсіанство – один із провідних напрямів сучасної макроекономічної теорії, згідно з яким без активного втручання держави в розвиток соціально-економічних процесів, без суттєвого розширення функцій держави капіталізм не спроможний існувати. Назва теорії походить від імені всесвітньо відомого англійського економіста Дж.Кейнса (1883-1946). Предметом його дослідження була економічна система капіталізму загалом, закони її функціонування, насамперед з’ясування комплексу методів активного впливу держави на процес відтворення суспільного капіталу в масштабі всієї національної економіки.

Кейнсіанська концепція стверджує, що ринковий механізм неспроможний забезпечити макроекономічну рівновагу і динамічне економічне зростання без суттєвої допомоги державного регулювання. Саме тому кейнсіанський метод регулювання інфляції вважає необхідним державне втручання перш за все за допомогою стимулювання платоспроможного попиту, особливо через підвищення регулюючої ролі держави в кредитно-відсотковій політиці, і за допомогою дефіцитного бюджетного фінансування, ліберальної грошово-кредитної політики..

В рамках активної бюджетної політики держава скорочує свої витрати і збільшує податки – в результаті зменшується попит, що в свою чергу веде до зниження темпів інфляції. Але водночас може відбутись спад інвестицій і виробництва, що викличе безробіття і тоді ситуація буде ще гіршою, ніж напередодні.

Бюджетна політика проводиться і для розширення попиту в умовах спаду. При недостатньому попиті реалізуються державні програми інвестицій та інших видатків, навіть за умов значного бюджетного дефіциту, знижуються податки. Вважають, що таким чином розширюється попит на споживчі товари та послуги.

Але стимулювання попиту бюджетними засобами, як показав досвід багатьох країн в 60-70-ті роки XXст., може призвести до високого рівня інфляції, поглиблення