Сучасні прихильники кейнсіанської теорії відмовляються від таких заходів, наголошуючи на необхідності державного регулювання сукупного попиту в органічному взаємозв’язку з пропозицією і доходами, посиленні методів монетарного регулювання. Багато послідовників Кейнса відстоюють довготермінове регулювання економіки у формі національного планування, найактивнішу участь держави в структурній перебудові економіки, в координації економічної політики у міжнародному масштабі. Окремі раціональні сторони кейнсіанства можуть бути використані і в Україні.

Монетаризм – сучасна економічна теорія, в якій гроші та грошова система розглядаються як вирішальний фактор економічної структури суспільства і головна причина інфляції, а грошово-кредитна політика – найважливіший інструмент стабілізації внутрішнього механізму відтворення, здійснення економічної політики держави.

Для монетаризму центральною є проблема інфляції, що тлумачиться ними як чисто грошовий феномен, подолання якого є можливим насамперед з допомогою грошово-кредитної політики, яка розглядається також як важливий засіб антициклічного і антикризового регулювання.

Інфляція, кризи, циклічне безробіття, платіжна криза та інші негативні явища і процеси спричинені, на думку монетаристів, хаотичними коливаннями грошової маси, непродуманою грошовою політикою держави, такою як дефіцитне фінансування, надмірне розширення внутрішнього кредиту, помилкова грошова політика Національного банку (емісія грошей). Трактуючи інфляцію як грошове явище, монетаристи вважають, що в основі її розвитку лежать зміни у відповідності між грошовою масою, яка знаходиться в обігу, і реальною необхідністю населення в грошових засобах, тобто відношення між пропозицією грошей і попитом на них.

Монетаристська теорія інфляції та безробіття і пов’язані з ними рекомендації по регулюванню економіки сформувалась як відповідь на кейнсіанські аналоги. Монетаристи скритикували концепцію кривих Філіпса, визнаючи тільки короткостроковий зв’язок рівня безробіття і темпу непередбачуваної інфляції, яка є результатом помилкової економічної політики. Необхідність короткострокового регулювання категорично відкидається. Криві Філіпса, на думку монетаристів, не відображають стабільне співвідношення і кількісну залежність між змінами безробіття і цін в довгостроковому періоді чи в умовах високого рівня інфляції. Відповідно ця концепція не може бути використана державою в якості ефективного інструменту прогнозування і регулювання темпів інфляційного росту цін.

Монетаристи у своїй концепції інфляції проводять різницю між очікуваною і непередбачуваною інфляцією. Перша передбачає довгостроковий темп росту цін, яка відповідає раціональним очікуванням агентів господарської системи відповідно до зміни цін. Під раціональним очікуванням розуміють індивідуальні довгострокові прогнози динаміки цін, що використовуються для прийняття ринкових рішень про величину факторів виробництва. Раціоналізм інфляційних очікувань складається в їх адекватності до раціональної поведінки господарюючого суб’єкта на ринку.

В результаті дій фактора очікуваної інфляції, інфляційний процес завжди буде значно перевищувати темпи, які повинні були б виходити з концепції Філіпса. Таким чином, як тільки уряд буде намагатися підвищити рівень зайнятості, а рівень безробіття буде нижчий природного, відбудеться накладання очікуваної інфляції на реальні темпи росту цін, в результаті чого інфляція різко посилиться.

Монетаристи виходять з того, що зайнятість пов’язана лише з короткостроковою непердбачуваною інфляцією, оскільки вона відхиляє рівень безробіття від природного. Непередбачувана інфляція є наслідком помилкової діяльності держави. Зміст монетаристської концепції природного рівня безробіття полягає в тому, що в умовах рівноваги зберігається стабільний і оптимальний для економіки рівень безробіття, природне безробіття не залежить від макроекономічних факторів і визначається тільки мікроекономічними. Вони вважають, що знизити природний рівень безробіття за допомогою державного регулювання можна тільки скороченням доходів на соціальні програми і жорсткою фінансово-бюджетною політикою. Інші ж державні методи регулювання зайнятості – встановлення мінімальної ставки заробітної плати – сприяють росту інфляції.

Монетаристське пояснення причин інфляції виключно грошовими факторами і державним регулюванням безробіття мало відповідає дійсності. Інфляція породжується державно-монопольною структурою, елементами механізму якої є прихована форма переливання капіталу, ріст державних видатків і відповідно дефіцитів державного бюджету, ріст державного бюджету та інфляційні способи його покриття, надмірна кредитна експансія комерційних банків, внутрішня економічна політика. Весь цей складний механізм сучасного капіталізму своїм функціонуванням породжує і посилює інфляцію.

На основі теорії інфляції та безробіття монетаристи рекомендують державі цілий комплекс регулятивних методів: зниження державних видатків за рахунок скорочення соціальних програм, видатки на виплати дотацій; підтримання мінімальних ставок заробітної плати; послаблення впливу профспілок; проведення кредитно-грошової політики на основі грошової конституції; пристосування податкової системи до антиінфляційної політики (зниження податків); забезпечення стабільного росту грошової маси; скорочення росту дефіциту державного бюджету.

Монетаристи зробили величезний крок у напрямку дослідження господарського механізму сучасного капіталізму, у вивченні функціональних зв’язків капіталістичної економіки, факторів, що впливають на динаміку інфляції і безробіття. Їхня концепція позитивно вплинула на розробку антиінфляційних заходів у США та Англії в 80-ті роки XXст.

Монетаристські концепції є найпростішими і водночас антигуманними, оскільки спрямовані насамперед на скорочення соціальних витрат держави. Ці рекомендації взято на озброєння експертами МВФ, їх значною мірою враховано в розробці і втілення програм економічного розвитку України, розроблених кількома урядами в 90-х під егідою цієї міжнародної організації з метою отримання кредитів.

Досвід державного регулювання інфляції, накопичений розвинутими країнами протягом 60-90-х років з урахуванням кейнсіанських і монетаристських рекомендацій, має велике значення для економічної теорії і практики.

Інфляція може легко з контрольованої перетворитися в неконтрольовану, досягти галопуючих темпів і призвести до тяжких економічних і соціальних наслідків. Тому більш надійною виявилася чітко виражена антиінфляційна політика.

Антиінфляційна політика дає тим більший ефект, чим менше вона вдається до прямого втручання у виробництво, чим кращі умови створюються в країні для розвитку підприємництва і дії ринкового механізму. Тому вона не може обмежуватися дефляційними заходами, а